Торт у небі - Джанні Родарі
— Марсіяни! Ну, ті, хто там угорі: не знаю, хто саме.
— Як на мене, — зауважила Ріта, показуючи на великий круглий предмет, що висів у небі, — як на мене, то це просто торт!
Дедал викликає Діомеда— Я — Дедал! Викликаю Діомеда! Я — Дедал! Викликаю Діомеда! Прийом.
— Я — Діомед! Слухаю вас. Прийом.
— Я закінчив обліт таємничого предмета. За моїми розрахунками, його окружність має три тисячі сто сорок метрів. Щоб знайти діаметр, ділимо на три цілих і чотирнадцять сотих…
— Це ми знаємо, знаємо… Далі!
— Прошу пробачення. Бічна поверхня, виявляється, розмальована різнобарвними смугами. Ось як, знизу вгору: коричнева, рожева, зелена, знову коричнева, жовта, фіолетова, біла. Я підіймаюся вище. Прийом.
— Я — Діомед! Заждіть! Чи не помітили ви на цій бічній поверхні якихось отворів? Чи немає там віконець, щілин, дверцят? Прийом.
— Я — Дедал! Нічого такого не помітив. Бічна поверхня однаково гладенька. Прийом.
— Я — Діомед! Зміряйте висоту і поспостерігайте згори. Тримайтеся на безпечній відстані. Прийом.
— Завдання прийнято. Прийом закінчую.
Вищенаведена розмова відбувалася десь близько восьмої години того самого знаменитого ранку між пілотом на вертольоті (умовне ім'я — Дедал) і штабом головнокомандувача (пароль — Діомед) операції «П. К.», який розташувався у кабінеті директора школи в Трулло. «П. К.» у цьому випадку не означає правий крайній у футбольній команді. «П. К.» просто означає «Прибулець із космосу». Таким привабливим терміном військові власті назвали усі військові засоби, які вони привели у стан бойової готовності, коли з'явився невідомий летючий предмет. Командування, як ми вже знаємо, назвалося умовно Діомедом. Підібравши ці три красиві ймення: Дедал, Діомед і «П. К.» — ці люди вважали, що вже зробили багато.
У кабінеті Діомеда на час розмови з пілотом сиділо багато людей, серед них — генерал, два славетні вчені — професор Россі та профессор Теренціо — і поліцейський Мелетті, прозваний Хитромудрим Одіссеєм. Останній був тут для того, щоб виконувати термінові доручення. Наприклад, він уже двічі бігав до бару замовляти міцної кави для всіх.
— Я — Дедал! Викликаю Діомеда! — знову пролунав голос пілота.
Генерал особисто нахилився до мікрофона і відповів Дедалу:
— Я — Діомед! Доповідайте.
— Висота загадкового предмета — приблизно двадцять п'ять метрів. Щоб обчислити об'єм…
— Ми знаємо геометрію. Нас цікавлять лише дані.
— Слухаюсь, синьйоре. Поверхня — це чарівна панорама кольору вершкового крему. Яка пишнота!
— Облиште знаки оклику! — гримнув Діомед. — Ви-бо не продавець холодильників. Говоріть лише про те, що бачите, і більш нічого. Прийом.
— Слухаюсь, синьйоре. Бачу великі червоні кулі, розкидані на однаковій віддалі одна від одної по всій поверхні. Їх кілька сотень. Вони скидаються на величезні зацукровані вишні, якщо дозволите порівняти…
— Не дозволяю! — розлютився генерал. — Облиште порівняння. Краще полічіть кулі.
Професор Россі, поки Дедал мовчки рахував кулі, замислено похитав головою і промимрив:
— Вигадливо, справді вигадливо…
— Ви гадаєте? — осміхнувся професор Теренціо.
— А хіба ви думаєте не те, що й я?
— Ні в якому разі, шановний колего: я думаю якраз протилежне.
— Синьйори, — зітхнув генерал, — чи не втаємничили б ви і нас у ваші думи?
— Я — Дедал! — перервав бесіду голос із гучномовця. — Чуєте мене? Прийом.
— Вас чуємо, на жаль! — відказав Діомед. — Чуємо всі нісенітниці, які ви верзете.
— Бачу паперового змія.
— Що? Ви збожеволіли зовсім?!
— Бачу паперового змія, синьйоре! Я підтверджую це! Він здіймається з даху одного будинку. Перехопити його? Прийом.
— Я — Діомед! Не чіпайте змія. Залишайтеся на місці, ми проведемо термінове розслідування. Прийом закінчую.
Розслідування почалося негайно: усі підбігли до вікна, щоб побачити паперового змія, що, лопочучи трьома різнобарвними хвостами, здіймався до таємничого предмета у небі.
— Сигналізація з землі! — прокоментував хтось підозріло. — Підступи «п'ятої колони»! Очевидно, космічні загарбники мають агентів серед населення!
— Не може бути! — розгублено вигукнув поліцейський Мелетті. — Я чудово знаю всіх у Трулло! Це хороші люди! Я знаю кожен будинок, кожну крамницю! Ніякого контакту з марсіянами у них нема, що ви!
— Що ж тоді це таке?
«Щоб мені відпав ніс, коли то не паперовий змій Паоло!» — скрикнув подумки Хитромудрий Одіссей і сам запідозрив щось жахливе.
Нічого не кажучи і не чекаючи наказів, він метнувся надвір, скочив на велосипед і за кілька хвилин був уже у дворі свого будинку.
Він подивився вгору і на балконі побачив своїх дітей.
— Паоло! Ріто! Що ви там робите? — голосно покликав Мелетті. — Чому ви не в підвалі, як інші? Хіба ви не чули наказу?
— Тату, тату! — закричала Ріта, плескаючи в долоні. — Іди допоможи нам!
— Зараз же заберіть того змія! Ви що, хочете, щоб мене запроторили у в'язницю за шпигунство?
— А ми не шпигуємо! Ми тільки хочемо дістати шматок торта…
— Ось я вам покажу торт! Якщо ви зараз-таки не заберетеся з балкона…
— Але тату…
— Хочете, щоб я піднявся нагору? Ану геть із балкона!
Засмученим дітям не лишалося нічого іншого, як скоритися хоча б першій частині наказу — довелося затягти змія назад до кімнати. А от спускатися в підвал вони не дуже поспішали. Вони, щоправда, зійшли з балкона, але своїх спостережень за небом не облишили — це можна було робити і з вікна кухні.
— Шкода, — сказала Ріта, — із змієм це було добре придумано.
— Але ж вони не відповіли на наш сигнал! — заперечив Паоло.
— А що ти хочеш, щоб тобі відповіли? Це ж торт, як тобі ще пояснити?
— Це космічний корабель, недотепо!
— То
