Таємниця підводного човна - Андрій Анатолійович Кокотюха
Капітан говорив, постійно рухаючись, і Данило зрозумів: так йому, напевне, зручніше викладати свої думки. Тепер ця постійна руханка старого Капітана його вже не дратувала. Бо він розповідав надто важливі речі.
— Ви ж чули — за той час я поему напам’ять вивчив. Ніби мусив би давно знайти підказки. Та щось не клеїлось. Мо’, разом подумаємо — чому?
Хитро примружився сивий Капітан, обвів слухачів пронизливим поглядом і чомусь спинився на Богдані. Хлопець сприйняв це по-своєму: вирішив — відповіді Капітан чекає саме від нього, а тому випалив:
— Все просто, по-моєму. Я змикитив би відразу!
— Та ти що! — зіграв подив Капітан, навіть картинно прикрив рота долонею. — Кажи, кажи давай, розумнику мій дорогий! Ану ж бо, ану?
Відчував Богдан — кепкує з нього старший чоловік. Та відступати вже не хотілося.
— Шукати треба було в тому радіусі, де виловили послання. Підводний човен із дна водою не змиє. Та й не голка він, — мовив Богдан поважним тоном. — Ваша «Рибка», як на мене, значно менша за військову посудину. Вони ж довгі, отакі!
Розвів Майстренко руки на всю ширину. Так на карикатурах рибалок малюють, що наввипередки хваляться виловом.
Капітан гмикнув задоволено.
— Молодець, добре мислиш. У тому напрямку. Тільки, — клацнув язиком, — усе одно трішки не так.
— Чому? — не приховав образи Богдан.
— Ти можеш мені сказати, як довго ту пляшку гойдало хвилями й несло течіями, перш ніж прибило до берегової смуги? Викинути її могли в одному місці, а ось виловити — бозна на якій відстані від потопленого «Сома». Але спочатку я думав так само, як і ти. Вирахував те місце на сучасній карті, і коли в ранній молодості освоїв пірнання з аквалангом, обстежив дно. Справді, не голка, тридцять три метри в довжину, навіть мулом повністю не затягне. Але, — знову клацнув Капітан язиком, — нічого я там не знайшов. Де шукати далі, ану, хто розумний?
Тепер Данило підніс руку, наче школяр на уроці.
— Стикався я з такими штуками, — промовив. — У подібних посланнях, хоч би який вигляд вони мали, завжди є натяки на місцевість. От якби ви мені не з пам’яті прочитали, а дали хоча б аркушик, щоб я сам подивився…
— Стоп! — перебив його Капітан. — Ти теж молодець, розумнику мій дорогий. Ні, я точно не прогадав, коли вирішив мати з вами справу. Нема потреби зараз тобі щось показувати, я краще підходящі рядки повторю. Ось перший натяк: «Глибоку бухту прасують вітри». Ну?
— Не місцевий я, — сказав Данило. — Але гадаю, що в цих краях є не одна глибока бухта, яку продувають наскрізь вітри. Хіба не так, Паво?
Голомозий мовчки кивнув.
— Ага-ага, — згодився Капітан, навіть кілька разів картинно плеснув у долоні. — Даю точнішу підказку: «Зліва — сопки, справа — стіна». Ну, тепліше?
— Потрібна бухта, праворуч від якої стримить скеля, — пояснив Данько. — Справді тепліше. Знаєш таку, Павле?
— Не придивлявся, — відповів той коротко.
— Іноді варто роздивлятися довкола, — зазначив Капітан. — Бо зараз буде підказка номер три. Прозоріше нема вже куди, — вкотре прокашлявшись, він зачитав: — «Праворуч, на сопці, темніє храм. За ним — хребта вулканічний злам». Зовсім гаряче, хіба ні?
І враз, уже не маючи сили тримати своє відкриття в секреті і гратися з хлопцями в кмітливого вчителя, став Капітан на поверхні свого човна, поставив ноги на ширині плечей, розвернувся, простяг праву руку вперед і вгору. Збоку це скидалося на пам’ятник героїчній особі.
Простеживши поглядом за його правицею, хлопці глянули далі. Й побачили те, на що за інших обставин точно не звернули б увагу, — звичне видовище, нічим особливим не прикметне, — у променях призахідного сонця блищав на позолоченій церковній бані православний хрест.
З місця, де гойдався на воді Павлів човен, видно лише верхню частину церкви. Лише тому, що пагорб, на якому височів храм, із потаємної затоки взагалі погано проглядався.
— Храмова бухта, — мовив Капітан урочисто, навіть голос притишив. — Не дарма так називається. Я перевіряв. Там далі, за храмом, — залишки прадавнього вулкана. З тих, що колись давно утворилися й вивергалися нищівними лавами на цих землях. Храм краще видно, якщо заходити в бухту з того боку, звідки запливли ви.
— Тут усі цю церкву знають, — подав голос Пава. — Нічого такого…
— А нічого, як ти кажеш, «такого» ніхто й запідозрити не мусив! Просто і геніально! Все складається, хлопчики мої дорогі: глибока бухта, пагорби, скеля, храм з правого боку. Лишається зануритися на глибину, розшукати «Сома», проникнути всередину і дістати скарби.
Запитання тепер таке: хто зі мною?
Розділ 21
У якому без жеребу зрозуміло, хто лишається на березі
Є пропозиції, від яких не відмовляються.
Щойно прозвучала саме така, й жоден із трійці навіть секунди не думав — три руки відразу рвонулися вгору. А Павло тут-таки витягнув ще й другу. Склалося враження, що хлопець так про порятунок просить, навіть благає.
Звісно ж, Капітан іншого й не чекав. Склав руки на грудях, хитро примружився, промовив:
— Ага-ага. Молодці, не боїтеся. Ось із пам’яттю у вас, сміливці мої дорогі, щось не те.
— Чому? — здивувався Данило. — До чого тут наша пам’ять узагалі?
— Забули, що я казав вам зовсім недавно? — хлопці здивовано перезирнулись, не опускаючи рук, потім три пари очей знову втупилися в Капітана. — Ясно, забули. Моя «Рибка» може прийняти на борт лише двох із вас.
Руки повільно опустилися. Все змінилося одразу, миттю, — тепер хлопці кидали один на одного підозрілі, не надто приязні погляди. Навіть Богдан з Данилом, давні друзі, що пройшли разом не одну небезпечну пригоду, — й ті готові були серйозно посваритися. Адже коли ще випаде нагода поплавати під водою, хай і на саморобному, невеличкому, але все одно — справжньому підводному човні.
— Жереб кинемо, — процідив Богдан. — Так чесно.
— А тут і так усе без обману, — розвів руками Капітан. — І який жереб, дозволь спитати, друже мій дорогий? Сірники тягти? В кого коротший, той вилітає? Чи монету кидати — герб чи копійка? Нема тут ані сірників, ні монет. На пальцях почнете викидати? Або ось хороший спосіб — пірнати.
— Пірнати? — трохи пожвавився голомозий Павло.
— Ну так! Пірнаєте всі утрьох, сидите під водою, хто скільки зможе. Хто перший вирине — той програв. Двоє інших автоматично виграють.
— Знущаєтесь, — зрозумів Данило.
— Нічого подібного! — Капітан навіть мотнув своєю сивою гривою волосся на знак заперечення. — Варіанти пропоную. Хоча є ще один. Такий, що
