Країна Мумі-тролів. Книга друга - Туве Маріка Янссон
На завершення хочу від щирого серця подякувати всім, хто свого часу приклався до формування мого життя як безумовного витвору мистецтва, а надто Фредріксонові, гатіфнатам та моїй дружині, неповторній Мамі Мумі-троля.
Долина Мумі-тролів, серпень
Автор
Розділ перший,
у якому я розповідаю про своє дитинство, коли мене ніхто не розумів, про першу пригоду у своєму житті, про незабутню ніч втечі, а також зображую історичну зустріч з Фредріксоном.
Одного похмурого вітряного серпневого вечора на сходах притулку для знайд-мумі-тролів було виявлено звичайну господарську торбу. У торбі, недбало загорнений у газетний папір, лежав не хто інший, як я.
Наскільки б романтичніше було знайти мене у гарному кошику, вимощеному мохом!
Принагідно слід сказати, що пані Гемулева, власниця притулку, цікавилася астрологією (для домашнього вжитку) і слушно звернула увагу на розташування зір, які ознаменували мою появу на світ. Вони вказували на народження дуже незвичайного й талановитого мумі— троля, що неабияк занепокоїло господиню притулку (широко побутує думка, що від геніїв у житті самі лише клопоти, хоча мені власна геніальність ніколи не заважала).
Розташування зір — то дивна річ! Якби я народився кількома годинами раніше, неодмінно став би непогамовним картярем-авантюристом, а всі народжені на двадцять хвилин пізніше за мене почували би нестримний потяг вступити до Добровільного оркестру гемулів (тати і мами повинні бути надзвичайно обережними, приводячи дітей на світ, і я рекомендую, перш ніж планувати поповнення родини, провести детальні розрахунки).
У кожному разі, коли мене вийняли з торби, я тричі пчихнув у дуже рішучий спосіб. А це неспроста!
Пані Гемулева почепила на мого хвоста бляшку з проштемпельованою магічною цифрою «13» — у неї вже знайшли притулок дванадцять знайд. Усі вони були як на підбір серйозні, слухняні й охайні, бо пані їх частіше мила й шурувала, аніж пригортала до себе (їй не знайомі були ніжні почуття). Любий читачу, чи міг би ти собі уявити будинок мумі-тролів, у якому кімнати розташовані рівними рядами, усі як одна правильної чотирикутної форми, ще й помальовані в однаковий пивно-брунатний колір. Не віриш? Заперечиш мені, мовляв, в усіх домівках мумі-тролів має бути повно дивовижних закутків, таємничих комірок, сходів, балконів та башточок? Нічого схожого тут не було! А що гірше — нікому не дозволялося виходити уночі з будинку, щоб поласувати чимось смачненьким, побазікати чи прогулятися! (Добре, хоч поцюняти випускали надвір!)
Я не міг принести до своєї кімнати потішних жучків чи павучків і поселити їх у себе під ліжком! Мені доводилося їсти та умиватися у точно визначені години! Вітаючись, слід було тримати хвоста під кутом у сорок п’ять градусів! О, сльози навертаються на очі від цих згадок!
Я часто стояв перед дзеркалом у маленькому передпокої, заглядав у сумні блакитні очі свого відображення, намагаючись розгледіти в їхній глибині таємницю свого життя, і, затуляючи мордочку лапами, гірко зітхав: «Самотній! Жорстокий світ! Важка моя Доля!», а також промовляв інші журливі слова, аж доки легшало на душі.
Я був дуже самотньою дитиною, як це нерідко буває з талановитими дітьми. Ніхто мене не розумів, а щонайменше я сам. Звичайно, я відразу помітив різницю між собою та іншими мумі-троленятами, яка полягала у їхній цілковитій нездатності глибоко мислити та захоплюватися довколишнім світом.
Я, скажімо, не раз запитував пані Гемулеву, чому все є таким, яким воно є, а не інакшим.
— Ото би була чудасія, — відбуркувала пані Гемулева. — Хіба не добре так, як є?
Пані ніколи не давала мені вичерпних відповідей, а я все більше впевнювався в тому, що вона просто намагалася швидше мене позбутися. Бо ж усілякі запитання на кшталт «що?», «де?», «коли?» та «як?» не мають для гемулів жодного значення. Я міг, наприклад, запитати її, чому я є я, а не хтось інший.
— Біда з тобою на мою голову! Ти вже умивався? — ото й уся відповідь на таке неймовірно важливе запитання.
Я не відступався:
— А чому тітонька є гемулем, а не мумі-тролем?
— Бо мої тато з мамою були, дякувати Богові, гемулами.
— А їхні тато і мама? — допитувався я.
— Гемулами, ясна річ! — уже сердилася пані Гемулева. — І їхні, зрозуміло, також були гемулами, і так далі, і так далі! Іди митися, не дратуй мене!
— Яка нудота, — чудувався я. — І так без кінця й краю? Але ж мусили колись бути найперші мама й тато!
— То було так давно, що не варто забивати собі тим голову, — відрізала пані Гемулева. — Та й чому повинен десь бути край? (Невиразне, однак невідступне відчуття підказувало мені, що вервечка татів та мам, яка передувала моєму народженню, була унікальною. Мене б нітрохи не здивувало, якби на моїх пелюшках було вигаптовано корону. Та!.. Ах, про що може розповісти газетний папір!?)
Однієї ночі мені наснилося, що я привітався з пані Гемулевою, тримаючи хвоста під неправильним кутом, а саме сімдесят градусів. Описуючи їй свій приємний сон, я поцікавився, чи не розгнівив її.
— Сни — то дурниці! — відрізала пані Гемулева.
— Звідки пані знає? — не поступався я. — Може, той Мумі-троль, який мені наснився, справжній, а той, що стоїть отут, сниться вам?
— На жаль, ні! Жодного сумніву у твоєму існуванні! — пані Гемулева геть втомилася від мене. — Я не даю собі з тобою ради! Мене вже голова болить від твоїх запитань! Що чекає на тебе у цьому негемульному світі?
— Стану знаменитим, — упевнено сказав я. — Мене чекають великі здобутки, а ще я побудую дім для безпритульних гемуленят. Вони їстимуть хліб з варенням у постелі, а під ліжками триматимуть слимаків та скунсів!
— Ніколи в житті гемуленята на таке не погодяться! — рішуче заперечила пані Гемулева.
Боюся, що вона, напевно, мала рацію.
Так минало моє раннє дитинство у постійному тихому зачудуванні. Усе мене цікавило і вражало, я з дивовижною впертістю засипав пані Гемулеву своїми запитаннями, а її слухняні вихованці щосили уникали мене, щойно зачувши моє «чому?». Від моєї непогамовної допитливості їм ставало не по собі. Отож я самотньо тинявся пустельними, без жодного деревця, околицями, розмірковував про загадки павучих сітей, про зорі та про пуголовків із загнутими хвостиками, котрі метушилися в калюжах,