Краще сидіти вдома... - Аліна Миколаївна Болото

— Стати абукрабиком, навіть простим, велике щастя: не кожен може його удостоїтися! Але я милостивий і дозволю тобі замінити в строю збитого абукрабика. Дякуй фортуні, що ти з’явився до нас не патрульним і зможеш отримати на рівні з усіма свою тижневу порцію ультуни!

— Я патрульний! — заперечив Тайфун і порозовів. Абукраб презирливо махнув клешнею:

— Дурниці. Жоден патрульний не віддасть свій вахтовий жетон істоті з Незнайомого світу! Ти не валявся б зараз під стіною і не міняв би кольори, як зіпсований думі-2, жетон уберіг би тебе від мого впливу.

Тайфун здійнявся над підлогою й зібрав щупальця в пучок, але Абукраб загрозливо розкрив клішні:

— У тебе вистачить агресивності, щоб зайняти місце начальника каравану, мені потрібно багато ультуни!..

— Я патрульний, — відповів Тайфун.

Абукраб підстрибнув, тупнув ногами:

— Якщо ти патрульний, то й отримаєш усе, що належить патрульному!

З прорізів, що несподівано відкрилися в стіні, вискочили абукрабики й заметушилися, розтягуючи мішок. Тайфун подивився на мішок п’ятим і сьомим очима, одним на Абукраба й одним на мене.

— Затримуючи на Роїні істоту з Незнайомого світу, — сказав він Абукрабу, — ти піддаєш себе серйозній небезпеці. Наслідки непередбачувані.

Судячи з того, що цей тип не боявся Васьчиного лементу й володів чудовим ро-захистом, він був прекрасно знайомий з нашим братом. На волі я б із задоволенням поговорив з ним про переваги тактики ближнього бою, однак, на жаль, це було неможливо. Я обмежився усним нагадуванням про незаконність Свєтчиного перебування на Роїні й уявним зверненням до начальства нашої патрульної бази.

Коли абукрабики потягли Тайфуна, я швиденько піймала Васька, засунула його до себе під куртку й застебнула «блискавку». Проходячи крізь ореол, кіт пчихнув (можливо, ультуновий Васько все-таки злегка відрізнявся від земного). Після цього я підійшла до замисленого Абукраба й запитала:

— Абукрабе, нічого, якщо я злегка підірву Роїну?

Абукраб витріщив очі так, що вони ледве не відірвалися від своїх стеблинок, і нічого не відповів.

— У нас, у Незнайомому світі, прийнято час від часу підривати невеликі планети. Ти не заперечуєш? Я хочу побудувати собі з уламків Роїни астероїд, де можна було б проводити літні канікули.

— Я відправлю тебе додому негайно! — відразу пообіцяв Абукраб.

— А Тайфуна?

Усе, що хотів, я вже дізнався, але, на жаль, не міг своїми знаннями поділитися з колегами. Наші досвіди з використання телепатії в космозв’язку поки не увінчалися успіхом, а шкода. Я уявив собі кольори нашого диспетчера, головного диспетчера бази, якби він почув новину… Гаразд, не варто витрачати час на порожні мрії! Сам винен.

Цього разу довго перебувати в обмеженому просторі не довелося: абукрабики витрусили мене з мішка в якийсь люк, що відразу зачинився над моєю головою. Падати на підлогу не хотілося, і я завис у повітрі й трохи оглядівся.

Спочатку було темнувато, але потім очі звикли, і я виявив, що перебуваю усередині великого циліндра, саме над головою десятилапа із планети Зеакс. Десятилап принюхався й розвернув згорнутий кільцем хвіст. Хвости в цих звіряток усипані шипами й легко трощать навіть важкі скафандри. Я здійнявся вище, вперся спиною в люк і вирішив зусібіч обміркувати нашу зустріч.

Однак десятилап попався нервовий, не витримав вигляду моїх щупалець і заревів від голоду (знамените-таки в нього ревіння!). Тоді я теж став десятилапом й упав зверху звірові на спину.

Тут залунало таке ревіння, що Васько сховав морду й тихо загарчав у мене під курткою, ніби побачив собаку. Одного разу я вже чула таке ревіння…

— Хочеш подивитися на свого Тайфуна? — прошипів Абукраб.

Він привів мене до «барабана» у коридорі, навколо якого скупчилися абукрабики. Вони витріщали очі на абсолютно непрозорі стінки «барабана» і збуджено клацали клішнями. Абукраб теж клацнув верхньою клішнею, і «барабан» раптом перетворився в освітлений акваріум. Там, у середині, зчепилися в смертельному поєдинку дві багатоногі істоти, схожі на скорпіонів. Два наїжачені шипами хвости зі страшною силою били в стінки акваріума, так що тремтіла підлога під ногами. Дві пащі рвали ворога, потужні щелепи трощили панцири, відкушували лапи, ламали шипи.

Мені стало зле. Зате Абукраб трьома очима впився в бійку. Невже одне із цих страховиськ Тайфун? Не може бути!

— Тайфун!

І раптом одне із чудовиськ повернуло свою рогату морду до мене!

— Йди, Свєтко, — по-восьминожому свиснув Тайфун і знову вдарив ворога хвостом.

Я позадкувала (на очі навернулися сльози, затуманюючи все навкруги), потім швидко пішла назад до зали.

— Поверніть її, — прошипів Абукраб, не відриваючись від видовища.

Два абукрабики знехотя рушили за мною. Я побігла, вони теж. Вони тупотіли все ближче й ближче, і мені страшенно схотілося закричати: «Мамо!», але я не встигла, бо мене раптом підкинуло в повітря й понесло з такою швидкістю, що абукрабики відразу відстали!

Але тут коридор скінчився, і я влетіла до зали ультуни. Далі шляху не було.

Я розуміла, що десь у стінках