Позаду льодовні - Енн Файн

І раптом мені все стало ясно. Я дивився, як Галлоранів яскравий піджак зухвало лежить на землі одразу ж біля нашого особистого потаємного місця, яке ми з Касс ділили ще зроду-віку. Галлоран тут вештався вчора ввечері, коли було вже точно надто темно для малювання. Він так добре знає, як у нашій сім’ї минають вечори, ніби й сам до неї належить. А Касс зачиняє на ніч двері своєї спальні на ключ, а потім ходить сонна цілими днями.

І поки я стояв, додумуючи решту, як Джеймісон, мені знову вчулися десь ізнизу ті приглушені таємничі звуки, і кроки на стежці, і придушений обірваний відголос сміху, який я приписав котові.

Ні, коти не зустрічаються в льодовні.

— Триклятий Галлоран, — прошепотів я слова, які недавно викрикував Джеймісон. Тепер я пробував, як вони звучать з моїх уст: — Триклятий! Триклятущий!

Раптом листя знову затремтіло і зашелестіло, наче я його зачепив. Ідеальна сяйлива важка крапля літнього дощу впала мені на руку, а ще одна — на суху землю в мене під ногами. Я дивився, як вона покотилася, збираючи пил, немов величезна ртутна краплина. Потім ще одна, і ще, а відтак краплі почали падати мені на обличчя, і я вже не розрізняв, де дощ, а де мої сльози. Грім гахкав, гоготав і стугонів над головою, а синювато-сірі спалахи блискавки яскраво освітлювали весь перелісок.

Я розвернувся і кинувся навтьоки, а в голові у мене снувала одна-єдина думка: дощ змиє всю отруту з Джеймісонових ягідних кущів. Та це мене не тішило. Мені було байдужісінько, як і самому Джеймісону. Він бачив, що надходить буря, і все чудово розумів. Я просто прокручував цю думку в голові знову і знову, щоб не думати про все інше.

Стежки, якими я біг, були такі мокрі, що радше скидалися на звивисті потічки. Поки я дістався до ферми, подвір’я залило водою, і воно було тепер схоже на зеленаво-сріблясте озеро в моторошному світлі бурі. Я змок до нитки і так змерз, так змерз, що ніяк не міг перестати тремтіти.

Я досі весь тремчу. Міг би додуматися і перевдягнутися, перш ніж повертатися сюди. Я обмацав усю вологу брудну долівку льодовні в пошуках хоч якихось залишків свічок і позапалював їх усі навколо себе, але мені досі так холодно, що я ледве втримую записник на колінах, отакі дрижаки мене охопили, а пальці аж болять від олівця, бо мушу його міцно стискати, щоб він не ковзав по сторінці.

Хай там як, а в мене тепер є ключ. Я й сам не розумів, що роблю, коли зупинився, вагаючись, біля дверей Касс, замість того, щоб прямувати далі коридором до своєї кімнати. Я розхлюпував сандалями величезні темні плями по підлозі, яку мама так старанно наглянсувала. З волосся на очі стікали потічки дощової води, котилися вниз лицем і шиєю та падали на футболку, яка повністю промокла і прилипла до тіла. Можливо, коли я зупинився на порозі, то мною керувало бажання якнайшвидше стати на хоч якийсь килим. Або ж я хотів знайти рушник, а на підлозі в кімнаті Касс їх завжди більше, ніж у сушці для білизни. Вона витирає ними волосся, а потім просто кидає, куди очі бачать.

Хай там чим я керувався, зупиняючись біля її кімнати, та варто було дверям за мною зачинитися, і я зрозумів, по що прийшов. І зараз я тримаю його в руці. Я закопаю його тут, у чорну втрамбовану землю, глибоко під гнилою підлогою з мішковини, де ні Касс, ні Галлоран навіть не додумаються шукати. У мене є ключ від її кімнати.

Отепер вона попалася. Думаю, навіть Касс не наважиться вислизнути з дому затемна, якщо знатиме, що будь-хто з нас будь-якої миті може підійти до її дверей і стукати, стукати, стукати, а потім зайти-таки в кімнату і побачити, що постіль Касс недбало розстелена, а її самої і сліду нема. Тож я покладу край усім цим нічним зустрічам позаду льодовні або й удома в Галлорана, де Джеймісон побачив те, що побачив. Касс ніколи не наважиться так ризикувати. Бо що, як її зловлять на гарячому? Звісно, наступного ранку вона плестиме свої безкінечні історійки, нервово виправдовуючись: «Авжеж, я чула, як ви стукали в двері пізно ввечері! Мені просто не хотілося ні з ким розмовляти. Це що, злочин?». Або ж скаже з сонною ранковою невинністю: «Я бачила дивний сон, нібито хтось рубає дрова просто біля моєї кімнати. Може, то було саме тоді, коли ви намагалися мене розбудити?». А якщо вона буде дратівлива через постійне недосипання, то сердито гаркне: «А, то це ви серед ночі тарабанили в мої двері. Перепрошую, що не зволила відчинити. Розумієте, я думала, що це Том».

Вибріхуйся, вибріхуйся, Касс, у тебе це завжди так добре виходило. Але не цього разу, тому що навіть ти не зможеш нічого вдіяти без ключа, який тепер у мене. Будь-хто, постукавши у твої двері, потім зможе просто відчинити їх і, окинувши поглядом кімнату, як оце щойно зробив я, зрозуміти, що тебе там нема.

Її кімната змінилася — так само, як тоді, коли мене переселяли і Касс просто позапихала всі мої речі в картонні коробки та виставила їх на сходовий майданчик. Комікси розпалися і перемішалися, касети та диски, витягнуті з касетниць і конвертів, валялися по всіх усюдах. Вона навіть не зволила перевірити, чи щільно закручені кришечки на моїх тюбиках з олійними фарбами, перш ніж швиргонути їх у коробки: темно-зелена розлилася і зіпсувала обидва овечі черепи. А ще Касс викинула мої моделі кораблів. Раніше вона казала, що їй дуже