Дівчинка з Землі - Кір Буличів

Наступного дня ми передали розвідникам усі вантажі й посилки, але, на жаль, виявилося, що на полювання за тутешніми звірами вони нас запросити не зможуть: починався сезон бур, усі річки й озера повиходили з берегів, і мандрувати планетою було майже неможливо.

— Хочете, ми вам головаста піймаємо? — спитав начальник бази.

— Ну, хоча б головаста, — згодився я.

Мені доводилося чути про різних рептилій Арктура, але з головастом я ще не зустрічався.

Години через дві розвідники принесли великий акваріум, на дні якого дрімали метрові головасти, схожі на гігантських саламандр. Потім розвідники втягли по трапу ящик з водоростями.

— На перших порах вистачить, — сказали вони. — Врахуйте, головасти дуже ненажерливі і швидко ростуть.

— Треба готувати більший акваріум? — запитав я.

— Краще навіть басейн, — відповів начальник розвідників.

Його товариші тим часом втягали по трапу ще один ящик із кормом.

— А як швидко вони ростуть? — поцікавився я.

— Досить швидко. Точніше нічого сказати не можу, — відповів начальник розвідників. — Ми їх не тримаємо в неволі.

Він загадково всміхнувся і заговорив про інше. Я спитав начальника розвідників:

— Вам не доводилось бувати на планеті імені Трьох Капітанів?

— Ні, — відповів він. — Але іноді до нас прилітає доктор Верховцев. Якраз місяць тому він тут був. І повинен вам сказати, він великий дивак.

— А чому?

— Навіщось йому знадобилися креслення корабля «Синя чайка».

— Даруйте, а що в цьому дивного?

— Це корабель Другого капітана, який пропав безвісти чотири роки тому.

— А нащо Верховцеву цей корабель?

— Отож — нащо? Я про це його й спитав. Виявляється, він пише зараз книжку про подвиги трьох капітанів, документальний роман, і не може писати далі, не знаючи, як збудований цей корабель.

— А хіба цей корабель був особливий?

Начальник бази поблажливо всміхнувся.

— Ви, я бачу, не в курсі справи, — сказав він. — Кораблі трьох капітанів були зроблені на спеціальне замовлення, а потім ще пере будовані самими капітанами — адже вони були на всі руки майстри. Це були дивовижні кораблі! Пристосовані для всіляких несподіванок. Один із них, «Еверест», який належав Першому капітанові, стоїть нині в Паризькому космічному музеї.

— Чому ж Верховцев не міг звернутися до Паризького космічного музею? — здивувався я.

— Бо всі три кораблі були різними! — вигукнув начальник розвідників. — Капітани були люди з характером і ніколи нічого не робили по два рази.

— Ну гаразд, — сказав я, — ми полетимо до Верховцева. Дайте нам, будь ласка, координати його бази.

— Залюбки, — відповів начальник розвідників. — Перекажіть йому від нас велике вітання. І не забудьте перенести головастів у басейн.

Ми попрощалися з гостинними розвідниками й полетіли.

Перед тим як лягти спати, я вирішив оглянути головастів. Виявилося, що схожість із саламандрами в них тільки зовнішня. Вони були вкриті твердою блискучою лускою, у них були великі сумні очі з довгими віями, короткі хвости роздвоювалися і закінчувались густими жорсткими щітками.

Я вирішив, що перенесу головастів у басейн зранку — нічого з ними за ніч в акваріумі не станеться. Я кинув головастам два оберемки водоростей і погасив світло у трюмі. Початок було зроблено — перші тварини для зоопарку вже на борту «Пегаса».

Вранці мене розбудила Аліса.

— Тату, — сказала вона, — прокинься.

— А що сталося?

Я глянув на годинник. Була ще тільки сьома ранку за корабельним часом.

— Ти чого підхопилася ні світ ні зоря?

— Закортіло подивитися на головастів. Адже їх ніхто ще на Землі не бачив.

— Ну й що? Хіба для цього треба будити старого батька? Ти б краще увімкнула робота. Поки він готує сніданок, ми б не поспішаючи встали…

— Та постривай ти, тату, зі своїм сніданком! — неввічливо перебила мене Аліса. — Я тобі кажу, встань і подивись на головастів.

Щось у її голосі мене стривожило.

Я підхопився з ліжка і, не вдягаючись, побіг у трюм, де стояв акваріум. Видовище, яке я побачив, було вражаючим. Головаста, хоч це й неймовірно, за ніч виросли більше ніж удвічі і вже не вміщалися в акваріумі. Їхні хвости висовувалися назовні і звисали майже аж до підлоги.

— Не може бути! — сказав я. — Треба мерщій готувати басейн.

Я побіг до механіка Зеленого і розбудив його:

— Допоможи, головасти так виросли, що мені їх не підняти.

— Я попереджав, — мовив Зелений. — Ще й не те буде. І для чого тільки я згодився працювати в бродячому зоопарку! Для чого?

— Не знаю, — відповів я. — Ходімо.

Зелений одягнув халат і поплівся, буркочучи, в трюм. Коли він побачив головастів, то вчепився собі в бороду і застогнав:

— Завтра вони весь корабель займуть!

Добре ще, що басейн був заздалегідь наповнений водою. З допомогою Зеленого я перетяг головастів. Вони виявилися зовсім не важкими, але сильно виривались і вислизали з рук, отож, коли ми опустили в басейн третього, останнього головаста, то засапалися і спітніли.

Басейн на «Пегасі» невеликий — чотири на три метри і завглибшки два метри, — але головастам у ньому було просторо. Вони заходилися кружляти по ньому, шукати їжу. Не дивно, що вони зголодніли — адже ці істоти, напевно, збиралися встановити рекорд Галактики із швидкості росту.

Поки я годував головастів — на це пішла половина одного з ящиків із водоростями, — в трюмі з’явився Полосков. Він був уже вмитий, поголений і одягнений по формі.

— Аліса каже, що в тебе