Володар Макуци, або Пригоди Вужа Ониська - Олександр Степанович Дерманський
Коли ж Джек почав дряпатися по її нозі, а потім ще й став мацати пір’я на її животі — чаплі зробилося лоскотно. От вона й шугонула в небо. Відчувши, що до неї щось причепилося та ще й хтось там, унизу, галасує, чапля сама не на жарт перелякалась. Тому летіла все вище й вище, вирячивши від натуги нажахані очі й щосили працюючи крильми.
На перехнябленій палубі «Грому» його команді теж було не солодко. Перелякані члени екіпажу трималися з останніх сил, щоб не попадати із запаморочливої висоти.
— Зробіть щось, бо мене зараз знудить! — у відчаї гукав Кузя. — Я ж терпіти не можу висоти! Я ж навіть на атракціоні «Чортове колесо» через це завжди відмовлявся кататися!
У Ониська сяйнула рятівна думка.
— Боцмане Джеку! — загукав вуж. — Ти мене чуєш?!
— Чую! — відповів Джек. — От тобі й червоний комиш… От тобі й котик на згадку…
— Слухай мою команду! Спробуй дістатися до голови чаплі й затулити їй очі!
— От тобі й котик на згадку… — бурмотів боцман. — Навіщо?!
— Щоб вона не бачила, куди летіти!
— А навіщо?!.. От тобі й червоний комиш…
— Може, тоді вона сяде на землю! — пояснив Онисько.
— От тобі й котик на згадку… Спробую! — крикнув Джек і подерся вище.
Коли жук виліз на спину птахи, його ледь не здуло вітром, що несамовито свистів Джекові в обличчя. Чіпко хапаючись за пір’я, боцман поліз далі.
Найважче було дряпатися по чаплиній шиї — довгій та ще й вигнутій чудернацьким зиґзаґом. Щосекунди Джек міг зірватися додолу. А падати ой як не хотілося!
Нарешті жук опинився на голові пташки. Він стягнув із себе свого ковбойського капелюха і накрив ним чаплині очі.
Відколи бідолашна вилупилася з яйця, вона ще не відчувала такого жаху. Мало того, що до її ноги щось причепилося і весь час репетувало різними голосами, то те щось ще й видряпалося їй на голову і осліпило.
Не бачачи, куди летіти, птаха закрутилася в повітрі й почала пікірувати донизу, як підбитий літак. Цієї миті Джек не втримався і злетів з чаплі додолу.
«От і все, — з сумом подумав він, — я загину, як герой…» Аж тут Джек згадав, що він жук. А жуки, як відомо, літають. З полегкістю зітхнувши, боцман розправив крильця і поспішив за чаплею, яка стрімко наближалася до землі.
Не бачити б Ониськовій бабусі ні онука, ні його друзів живими, якби чапля разом з плотом і його командою не впала в невеличке болітце. Не літати б більше чаплі й не полювати на річці жабок, якби не встрягла вона головою в густе латаття, яке щедро розрослося на калабані. «Плюсь!» — полетіли врізнобіч бризки води й багна.
— От т-тобі й че-червоний комиш… — пробелькотів Джек, приземлюючись біля чаплі, яка зазнала катастрофи.
Він підбіг до птахи й тремтячими лапками відв’язав від її ноги канат.
На щастя, всі були хоч і перелякані, зате живі. Навіть чапля. Вона висмикнула голову з багна, ошелешено подивилася на своїх непроханих пасажирів, щось невиразно крякнула і чкурнула світ за очі, кривуляючи по всьому небу.
— Боцман Джек ваше завдання виконав, капітане, — відрапортував жук.
— Дуже добре, — відповів Онисько. — А тепер — усім спати. Годі на сьогодні пригод.
Велике помаранчеве сонце кинуло свої останні, вже стомлені промінці на вечірнє небо, забарвивши його в колір стиглого апельсина, і закотилося за край землі.
Розділ VI,у якому всі напружено думають, на острові пахне млинцями і мандрівники врешті долають болото
Після карколомного польоту та не зовсім м’якої посадки Ониськові та компанії знадобилося чимало часу, щоб хоч трохи оговтатися.
Роззирнувшись, друзі зрозуміли, що чапля зробила їм послугу: занесла на луку. Та радіти не було чого: команда і корабель опинилися на невеличкому круглому острівці, оточеному грузьким болотом. Як вибратися на твердий ґрунт, друзі й гадки не мали.
— Що ж тепер робити? — спитала Одарочка.
— Або будемо перебиратися через болото, або… або залишимося жити на цьому острові, — сказав Джек.
— Мабуть, нас чекає другий варіант — доведеться жити на острові, — сумно сказала Евридіка.
— Мене бабуся чекає, я не хочу тут жити. Маємо щось придумати, — кинув Онисько.
— Іти через болото — небезпечно, — сказав Кузя, — може засмоктати трясовина.
— Все одно треба щось придумати, — вперто стояв на своєму Онисько. — Давайте думати.
Усі посідали на пліт і почали напружено думати. Хвилину думали, дві… півгодини… Кузя не втримався і почав грати на скрипці.
— Не грай, будь ласка, — попросила його Евридіка, — ти мені думати заважаєш.
— А мені навпаки так думається краще, — опирався хробачок.
Після недовгої суперечки всі зійшлися на тому, що Кузя зовсім грати не перестане, а просто робитиме це трохи тихіше.
Минула година.
— Ніколи не думав, що думати — так виснажливо, — порушив мовчанку Джек. — Від цього думання вже аж їсти захотілося. Одарочко, які там у тебе припаси?
— Справді, давайте пообідаємо, — підтримав жука Онисько, — натщесерце нічого путнього не придумаєш.
