Паморочливий запах джунглів - Юрій Володимирович Покальчук

так. Просто навпаки. Вона звикла, що тільки її пестять і їй завдають насолоди, а чоловік це само собою, коли буде трахатись, буде кінчати, і цього йому досить. І це вчувалося в її рухах і доторках. І мені було страшенно сумно. Ми пливли різними кораблями в різні моря. Вранці ми знову почали трахатись, але вже наш поїзд давно пішов, і ми ще зустрічались кілька тижнів, але довго це не потривало.

Потім ми не бачились кілька років.

Я одружився, в мене народилась донька, і якось я зустрів Марину на Хрещатику. Ми обоє дуже зраділи і пішли на каву.

Вона й далі виглядала дуже привабливо, хоч просивіла, але сивина додавала їй особливого шарму.

Ми домовились про зустріч, і я завітав до неї зі своєю дружиною. Вона знову була одружена, знову з професором, тепер хімії, старшим, спокійним сивуватим чоловіком.

Ми гарно провели вечір, а потім ще зустрілись з Мариною на каві і вона розповіла мені про себе.

Вона заспокоїлась і знайшла себе в релігії. Вона мусила прийти до себе самої справжньої, це були її слова.

Я все робила не так, і я, я повинна була просити у Бога прощення насамперед за свої гріхи. За те, що я не бачила людей, не дивилась углиб, подавала себе і в інших бачила тільки фасад, і була переконана, що мене вони образити не зможуть.

Я довго думала, може, вони не були такі погані, як я це бачила, може, я сама винна у всьому, що зі мною було.

І тому пішла до церкви і знайшла там спокій.

Я й досі по-своєму люблю її, врешті я люблю усіх, кого любив і з ким мене звела доля і фізичне злиття не було випадковим, а за ним стояло відчуття іншої людини вповні.

Десь там углибині залишилось оте не зломлене почуття до Марини, але я збагнув, що вчинив правильно, не намагаючись з нею зв'язатись всерйоз. Нічого б не вийшло. Вона бачила тільки себе в інших, своє віддзеркалення в очах всіх чоловіків, які нею захоплювались. І вибирала найвидатніших, які, на її думку, були достойні її. І тут програвала.

Я був щасливий, коли побачив, що в неї все гаразд. З неї струменів дивний спокій, який буває тільки в дуже релігійних людей. От якби такою вона була двадцять років тому!

Але час взяв своє. Краса – не завжди подарунок долі, з нею треба поводитись обережно і тим, хто її має, і тим, кого вона приваблює! Недарма кажуть – не родись красивою, а родись щасливою!

Але Мерседес була така подібна до Марини в юності, що у мене все плуталось у голові, я лежав у готелі і думав про неї і про Марину, я хотів її, я хотів її шалено, я хотів її любити зараз, як її саму. І водночас отим своїм недолюбленим в Марині єством, яке лишилось у глибинах моїх потаємних притлумлених прагнень невтоленним.

Я хотів Мерседес, я прагнув її, але вона не приїжджала.

І ось я вирішив, що Мерседес таки не приїде, і врешті зібрався з Хоакіном поїхати в гори, у село в районі, де переважно хазяйнували контрас і де люди були настроєні до сандіністів насторожено, якщо не вороже. Я хотів почути і людей з іншого боку, послухати, що вони думають про революцію і про контрас і так далі.

Вранці в номер невеличкого готелика, де я жив, хтось постукав.

Я вирішив, що це Хоакін, і сонний ще, в самих трусах пішов відчиняти йому.

У дверях, однак, стояла Мерседес і усміхалась.

Я уявив собі, як я зараз виглядаю, і знітився трохи, але моя радість від зустрічі з Мерседес була значно більшою, ніж усі сумніви.

Я радісно кинувся їй в обійми, від яких вона не сахнулась, і обійняв її глибоко, і занурив свого носа і губи в її шию, і цілував її, не випускаючи з обіймів, і так дотяг її просто до ліжка, на якому щойно спав, і потягнув її на себе, і вже, втрачаючи майже глузд від її запаху і близькості її тіла, осипав її поцілунками, потім знайшов вуста, у які спрагло і жагуче впився своїми, і потім, тупо і дурнувато, завченим колись на початках сексуального досвіду жестом, зачепивши пальцем правої ноги її вже напівстягнуті трусики, висмикнув їх додолу, і ось я вже на ній, і за мить ось я вже в ній…

І тут усе тільки почалося…

Мерседес приїхала на один день. Завтра вранці вона повинна була вже бути в Манагуа.

Я переніс від'їзд з Хоакіном в гори на наступний день, сказавши йому правду.

Хоакін усміхнувся широко і радісно.

– Я за тебе радий! Бачиш, а ти ще сумнівався! Трішки повправлявся, і тепер з коханою все буде супер.

– Та це зовсім інше…

– І я кажу, що інше. То фізкультура і спорт, а це всерйоз! Гаразд, бажаю успіху!!

І потім у нас із Мерседес була ніч.

…Хто кохання не пив, як отруту, той ніколи не жив на землі… Ці банальні і простуваті слова чомусь запали мені в душу вже давно, і зараз, у стані щемливого щастя, я раптом їх пригадав. Так моє кохання зараз, це була отрута, я буду довго це пам'ятати, довго лікуватися, але яке ж