Згідно з реєстрацією, гостя звали Фідель Лай, і гроші не були для нього проблемою. Костюм від «Тайґера», що вона йому зараз принесла, був куплений зранку на Богстадвейєн, відправлений кравцеві для припасування через експрес-сервіс готелю і доставлений у готель на таксі. Влітку готель, як правило, доручав посильному розносити замовлення в номери, але цим літом було так тихо, що чергові адміністратори робили це самі. Бетті одразу зголосилась. Не тому, що вона мала якісь реальні підстави для підозр. Коли вона поселяла його, він сплатив за дві ночі наперед, а шахраї так ніколи не роблять. Але було в ньому щось недоладне. Не був він схожий на типового мешканця люксу горішнього поверху. Більше схожий на хлопця, що спав би просто неба чи зупинився в хостелі. Він був такий зосереджений і скутий під час реєстрації, що справив на неї враження людини, котра ніколи раніше не зупинялась у готелі, а тільки читала про це, знала в теорії і тепер намагалася зробити все правильно. До того ж, він сплатив готівкою.
Бетті відчинила шафу і побачила там краватку і дві нові сорочки, теж від «Тайґера» і, ймовірно, куплені у тій самій крамниці. Внизу пара нових чорних черевиків. Вона прочитала назву марки «Vass» на устілці. Вона повісила костюм поруч з довгою м’якою валізою на колесах. Валіза була майже така на зріст, як Бетті. Вона бачила такі валізи раніше – у них зручно покласти сноуборд або дошку для серфінгу. Їй так і кортіло зазирнути всередину, але вона наважилась тільки помацати. Валіза була порожня чи напівпорожня – принаймні сноуборду всередині не було. Поруч з валізою стояв єдиний предмет у шафі, що не був новісіньким на вигляд: червона спортивна сумка з написом «Борцівський клуб Осло».
Вона зачинила двері шафи, підійшла до відчинених дверей спальні й гукнула в бік дверей ванної:
– Гере Лай!.. Перепрошую, гере Лай!
Вона почула, як гість вимкнув кран і невдовзі вийшов із зачесаним назад мокрим волоссям і піною для гоління на обличчі.
– Я повісила ваш костюм у шафу. Мені звеліли взяти у вас листа, що має бути франкований і відправлений.
– О, так. Величезне спасибі. Ви не могли б зачекати хвилинку?
Бетті підійшла до вікна вітальні, помилувалась на новий Оперний театр і Осло-фіорд. Нові висотні будівлі стояли близько одна до одної, як палі в паркані. Екеберґьосен. Пошта. Ратуша. Залізничні колії, що тяглися сюди з усієї країни і зливались воєдино в клубок нервів на центральному залізничному вокзалі Осло. Вона зауважила водійські права на великому письмовому столі. Вони належали не Лаю. Поруч з правами лежали ножиці і паспортного розміру фото Лая у масивних окулярах з квадратною чорною оправою – саме в таких він був, коли вона його сюди поселяла. Далі на столі лежали два однакових і абсолютно нових портфелі. З-під клапана одного з них стирчав кутик поліетиленового пакетика. Вона придивилася. Матовий напівпрозорий поліетилен. Зі слідами чогось білого з внутрішнього боку.
Вона зробила два кроки назад, щоб зазирнути в спальню. Двері у ванну були відчинені, і вона могла бачити спину гостя, що стояв перед дзеркалом. У нього був рушник навколо талії, і він був зосереджений на голінні. Це означало, що вона має невеличке вікно.
Вона спробувала розкрити портфель з пластиковим пакетиком. Він був замкнений. Вона подивилась на кодовий замок. Маленькі металеві коліщатка показували 0999. Вона подивилася на інший портфель. 1999. Чи обидва портфелі замкнені на той самий шифр? У такому разі, 1999 – більш ймовірний шифр. Це рік. Рік чийогось народження, мабуть. Або пісня Принца. У такому випадку інший портфель не замкнений.
Бетті почула, що гість пустив воду у ванній кімнаті. Він споліскував собі обличчя після гоління.
Вона знала, що не слід.
Вона підняла клапан іншого портфеля. І охнула.
Портфель був набитий пачками банкнот.
Потім вона почула кроки зі спальні і, швидко закривши портфель, зробила три жвавих кроки і зупинилась коло дверей у коридор. Серце її шалено калатало.
Він вийшов зі спальні і подивився на неї з усмішкою. Але щось у ньому змінилося. Можливо, від того просто, що він був без тих окулярів. Чи річ у закривавленій ватці над одним оком. Наступної миті вона зрозуміла, що змінилось. Він поголив брови, ось у чім річ. Хто ж це у світі видаляє брови? Крім Боба Ґелдофа в «Стіні», звісна річ. Але той був божевільним. Чи прикидався божевільним. Чи божевільний чоловік, що стоїть перед нею? Ні, божевільні не мають портфелів, напханих грішми. Їм лише ввижається таке в маячні.
Він витяг шухляду зі столу, взяв звідти коричневий конверт і передав його Бетті.
– Будь ласка, ви подбаєте, щоб лист пішов із сьогоднішньою поштою?
– Я впевнена, це ми можемо влаштувати, – сказала вона, сподіваючись, що він не помітить дрожі в її голосі й тілі.
– Дуже вам дякую, Бетті.
Вона закліпала очима. Авжеж: ім’я на її готельному бейджику.
– Приємного вам дня, пане Лаю, – усміхнулась вона, кладучи руку на ручку дверей.
– Зачекайте, Бетті…
Вона відчула, як застигла її усмішка. Він помітив, що вона розкривала портфель. Зараз він…
– Може, за… за такі послуги заведено давати чайові?
Вона зітхнула з полегшенням.
– В жодному разі, пане Лаю.
Тільки в ліфті вона зрозуміла, що її кинуло в жар і вона мокра від поту. Чому вона нездатна приборкати свою цікавість? Все одно вона нікому не зможе розповісти, що порпалась у речах клієнта. Зрештою, відколи стало протизаконним тримати гроші у портфелі? Надто якщо чоловік працює в поліції. Бо
