Репортер - Юліан Семенов
І тут я почув, як по коридору хтось пробіг; я знову зіщулився в клубок, я був готовий умить обернутись, відкинувши крісло, скочити на ноги й зайняти позицію.
Але до кімнати ніхто не ввійшов, грюкнули двері, і я почув, як цокотливо й дрібно збігав хтось по сходах.
— Колька, — жалібно, майже благально простогнав Бласенков. — Колька, сука!
Ніхто не відповів йому: Колька чув усе, про що я говорив. Колька втік, що ж, мабуть, заради цього я й прийшов сюди, ось вона, перемога; ніколи не думав, що після неї тебе покидають сили і тіло здається резиновим, некерованим…
— Послухай, — прошепотів Бласенков, — послухай мене… Не губи, Христа ради… Хочеш, на коліна стану? Скільки чого хочеш — візьми, в тебе ж дитина народиться… Я відійду, поїду звідси, пропади все пропадом. Дай дожити, пощади сивину, пощади… Все тобі скажу, про всіх, тільки дай піти добром…
І, впавши на підлогу, він заплакав, задираючи голову так, немов хотів зламати шию, вивернувши її назад, в останньому задушливому хряскотінні…
XXXIII
Довідка
«… У справі про злочинну групу Тихомирова М. М. у складі Чуріна А. К., Кузінцова Ф. X., Русанова В. М., Завера Е. І., Руміної Г. А. І Антипкіна С. В.
Після показань колишнього секретаря обкому Рахматова про те, що він, нарівні з іншими керівними працівниками, одержував хабарі не тільки грошима, а й діамантами та смарагдами, в результаті оперативних заходів нам вдалося вийти на ювеліра Завера. Спостереження за ним вивело на ряд офіційних осіб, і насамперед на старшого експерта по ювелірних виробах Руміну.
Після нападу невідомих на художника Штика в сферу спостереження ввійшли мистецтвознавець Русанов, доцент Тихомиров, помічник заступника міністра Чуріна А. К. доктор технічних наук Кузінцов і тренер Антипкін. (їхній зв’язок з пенсіонером Бласенковим поки що не дає підстав на затримання останнього, бо факт його участі в злочинних операціях — на цій стадії — установити не вдалося.) Така ж ситуація склалася і з «ворожкою».
У результаті спостереження, а також вивчення матеріалів удалося вибудувати приблизну схему, за якою діяла злочинна група.
Договори на реставрацію, а також — розписи нових будівель не можуть бути укладені безпосередньо між художником і керівником установи. Такі прямі угоди заборонено ще на початку тридцятих років. У зв’язку з цим кожен бюрократ має право відсунути неугодного художника і передати дорогий підряд тій особі чи особам, які відповідно віддячать тим, хто має право санкціонувати, затверджувати й підписувати цей договір.
Діяльність злочинної групи Тихомирова звелася до мінімуму влітку вісімдесят шостого року, коли на порядок денний стало питання про реальну ініціативність, діловитість і гласність.
Громадськість підготувала законопроект про право художників на прямі контакти з керівниками підприємств та установ.
Але на початку вісімдесят сьомого року Чурін, з одного боку, і Тихомиров — з другого, змогли добитися перегляду розробленого законопроекту. Як і досі, без санкції численних художніх рад, фінансових, планових і контролюючих інстанцій жодна ініціатива художника, завідуючого дитячим садком, директора клубу чи школи, будинку відпочинку чи начальника будівельного управління не може вважатися законною.
Була штучно збережена ситуація, яка спонукала сміливих та ініціативних людей ставати «злочинцями», хоч ця «злочинна діяльність» не тільки приносить економію державі, а й гарантує кращу художню якість.
Чурін «опрацював» питання про збереження заборони на пошук нових талантів і творчу ініціативу художників по своїх каналах, педалюючи на те, що скасування колишніх інструкцій зробить «безконтрольними» не лише художників, а й керівників будівництв. Це начебто загрожує як розкраданням, так і «анархією», «некерованістю», «відродженням приватновласницьких інстинктів».
З свого боку Тихомиров, використовуючи Русанова, який підбирав «надійних» художників, ладних задовольнятися малою частиною гонорару, підготував доповідну записку в директорат товариства «Старовина». Він запропонував створити об’єднану художню раду, без рекомендації якої жодного договору на розпис чи реставрацію не може бути укладено. Більше того, Тихомиров запропонував зобов’язати об’єднану художню раду розробляти тематику розписів, звівши, таким чином, труд художників до рівня бездумних виконавців. Доповідну записку Тихомирова провели «опитуванням», без широкого обговорення директоратом, не кажучи вже про широку громадськість, яка висловила глибоке занепокоєння не тільки руйнуванням пам’ятників архітектури, яке ще й досі продовжується, а й тим, як розписуються новозбудовані об’єкти. Так само «в робочому порядку» головою об’єднаної художньої ради було затверджено доцента Тихомирова.
Моральний клімат директорату товариства «Старовина», створений Тихомировим, значною мірою сприяв такій атмосфері, в якій обман колег, експлуатація праці художників, побори стали явищем узаконеним.
Жодної творчої людини — чи то відомий художник, чи реставратор, дослідник — до роботи «вузького директорату» не підпускали. «Директорат» паразитував на патріотичних настроях членів товариства, намагаючись надати їм шовіністичного відтінку.
З громадського фонду товариства Тихомиров заплатив тисячу сто карбованців перекладачеві Гінзбургу за те, що той підготував йому сто сторінок — виписки з робіт, присвячених «віденському періоду» Гітлера, коли той хотів попасти в Академію живопису, але «з вини єврейських професорів його не зачислили на курс».
Рекрутуючи художників, Тихомиров широко використовував цей матеріал. Він підкреслював, що «грошові відрахування з договорів на розпис та реставрацію необхідні лише на першому етапі діяльності «Старовини», щоб допомогти «національним кадрам», яким умисно не дають зростати представники іншої культури, бо дбають про свої корисливі інтереси, пов’язані з прагненням викоренити традиції нашого реалістичного живопису».
Коли художник Єжов сказав Тихомирову, що «саме малоталановиті люди в мистецтві найбільше напирають на «національний момент», намагаючись звинуватити у власній бездарності всіх, кого завгодно, але тільки не себе», Русанов негайно відібрав у нього раніше обіцяне замовлення на розпис станції техобслуговування автомобілів у Середньоуральську, сфабрикувавши обвинувачення, нібито художник приховував родинні зв’язки з Єжовим, якого розстріляли в тридцять восьмому році як ворога народу.
Художник спробував був звернутися до Чуріна, але безрезультатно, Єжова зганьбили як сутяжника й наклепника, зараз перебуває на лікуванні в Інституті неврології.
Коли художник Штик
