Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Детективи » Зарубіжний детектив - Агата Крісті

Зарубіжний детектив - Агата Крісті

Читаємо онлайн Зарубіжний детектив - Агата Крісті
відчувається брак належної пошани до пам'яті Рошо; і тому він усіляко намагався зруйнувати цю гіпотезу, відмовитися від неї. Та хоч з якого боку він підступався до справи, вона мала в собі щось нез'ясовне, неоднозначне: досі не був прояснений зв'язок між причиною й наслідками, між самими учасниками трагедії, між тими деталями в механізмі злочину, які Лаурана вже з'ясував. І вчитель відчував, що й самого його дедалі глибше затягує в ту темну і заплутану як з погляду моралі, так і з погляду почуттів історію.

14

Якби раптом суд виніс звинувачувальний вирок на підставі тільки трьох гіпотез, правдоподібних лише до певної міри і керуючись мотивом, ледь видимим крізь завісу лихослів'я, Лаурана з усього того тільки укріпився б у своїй давній недовірі до системи правосуддя та до принципу, на якому вона стояла. Але для нього самого три гіпотези, що змагались між собою і переплутувались у його свідомості, а також отой невиразний мотив стали незаперечним доказом вини Розелло. Лаурана більш не мав жодного сумніву, що адвокат безпосередньо причетний до вбивства.

Таки правду сказав парафіяльний священик церкви святої Анни, що Розелло дурень, хоч і не позбавлений хитрощів. З підступною жорстокістю він організовує вбивство, скориставшися давно відомими в криміналістиці ходами.

Але вирізаючи з газети слова для листа із застереженням про смерть, він зовсім не звернув уваги на те, що до рук йому потрапила досить рідкісна «Оссерваторе романо», бо для нього вона нічим не відрізняється від інших газет, оскільки він звик постійно бачити її в своєму домі і в тих колах, де часто буває. Це стало його першою помилкою. Потім він припустився другої, зволікаючи з убивством, а отже, давши Рошо час, необхідний для того, щоб поїхати кудись, поговорити з кимось; та цієї помилки навряд чи можна було уникнути, адже не так просто за один день підготувати і здійснити злочин. І нарешті третя помилка Розелло: він з'явився на людях у товаристві найманого вбивці, тимчасом як сигара «Бранка» ще фігурувала в матеріалах слідства і на сторінках газетної хроніки.

Ясно, що одна річ мати внутрішню певність у причетності людини до злочину і зовсім інша — висловити цю певність чорним по білому, у вигляді звинувачення або судового вироку. Але, мабуть, думав Лаурана, поліційний слідчий і суддя знаходять істотне підтвердження своєї певності під час безпосереднього спілкування з підозрюваним або підсудним: у його словах, поведінці, поглядах, у тому, як він вагається, як тремтить. Тобто в усьому тому, що важко записати на сторінках протоколу або газетної хроніки. Бо для самого Лаурани якраз поведінка Розелло і стала вирішальним аргументом, який розвіяв останні сумніви щодо вини адвоката. Бувають, звісно, випадки, коли невинні поводяться так, ніби вчинили якийсь злочин, і цим гублять себе; більше того, під підозріливим оком муніципального жандарма, митника, карабінера, судді італійці майже завжди поводяться, як у чомусь винні. Але він, Лаурана, був надто далекий від закону і від тих, хто уособлював каральну силу закону, він був далекий від усього цього, наче Марс від Землі. Поліцію й судовиків він бачив у якійсь фантастичній далечі, як іншопланетян, котрі виринали з небуття тільки тоді, коли десь поблизу лунав розпачливий зойк людського горя.

Проте від того дня, як Лаурана спитав у Розелло, що то за чоловік ішов з ним поруч, коли вони спіткалися на сходах у Палаці правосуддя, той наче втратив розум. Найчастіше він уникав зустрічатися з учителем, здалеку вітаючись ледь помітним кивком, якщо не встигав вчасно звернути вбік або вдати, ніби не помітив його. Але іноді Розелло не давав йому проходу, розводився про свої дружні почуття, пропонував якісь послуги — скажімо, поклопотатися про його кар'єру, використавши свій вплив у міністерських колах. Та Лаурана зустрічав ці вияви палкої приязні досить холодно, бентежився і відповідав, що не має ніякої потреби в рекомендаціях можновладцям шкільної бюрократії. Після таких розмов Розелло робився підозріливим і похмурим. Можливо, він думав, що Лаурана не відповідає на його запевнення в дружбі і не хоче скористатися з його послуг через оту зневагу, нині таку рідкісну, яку людина чесна почуває до злочинця. А що як він збирається поділитися своїми підозрами з фельдфебелем, з комісаром поліції, з тим або тим слідчим, хто займається розслідуванням убивства Рошо й аптекаря? Проте нічого подібного Лаурана не збирався робити; і найдужче його непокоїло й турбувало саме припущення, що Розелло приписує йому такий намір. Почасти його спиняв страх на думку про сумний кінець Рошо й аптекаря, бо іноді десь у глибині душі внутрішній голос остерігав його самого перед такою розв'язкою. Але ще більше впливала на поведінку Лаурани якась неусвідомлена гординя, змушуючи його рішуче відкидати думку про свою участь у покаранні винних. Він узявся за це діло з чисто людської цікавості — цікавості інтелектуальної, яка не могла мати нічого спільного з діяльністю тих, кому суспільство й держава платили за викриття й покару порушників і не-реступників закону. Його невиразна гординя корінилася в багатовіковій ненависті, з якою вічно гноблений народ ставився до закону і його виконавців. У тому народі досі не згасла переконаність, що той, хто не хоче звірятись на долю або на правосуддя боже, повинен домагатися вищої справедливості тільки з допомогою рушниці.

Проте Лаурану водночас мучило прикре почуття, що він ніби зробився пеумиспнм співучасником злочину, що він покриває, нехай і мимовільно, Розелло та його найманого вбивцю. Якраз це почуття, хоч його душа й бунтувала, до краю сповнена огиди, спонукувало його змиритися з їх безкарністю, а також повернути їм ту певність у собі, яку останнім часом через його цікавість вони, безперечно, втратили. Але, з другого боку, чи можна дозволяти, щоб Розелло, почуваючи себе в цілковитій безпеці, осмілився зайняти місце вбитого ним чоловіка поруч жінки, яка весь час стояла перед очима Лаурани, огорнута чарівним і грішним сяйвом, обплутана тенетами жаги і смерті? Перед цією жінкою навіть жадання роздвоювалося на суперечливі почуття. З одного боку — ревнощі, невмотивовані, безпідставні, обтяжені всіма комплексами його життя: боязкістю, пригніченістю, невдоволеними бажаннями. З другого — гірка втіха, хіть, що мусила задовольнятися самим спогляданням.

Усі ці невиразні почуття перемішувалися в його свідомості, миготіли уривками гарячкових галюцинацій. Так минув майже весь жовтень.

У перших числах листопада відразу за днем поминання мертвих був День перемоги, і Лаурані випало аж чотири вихідні. Тоді він і відкрив, що всі нещастя падають на людину, коли їй не сидиться вдома, що тільки вдома можна як слід. зосередитися на

Відгуки про книгу Зарубіжний детектив - Агата Крісті (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: