– То що ж за історія за прізвиськом Твілінґен?
Симон знизав плечима.
– Розповідають, він мав брата-близнюка. Якось, коли йому було одинадцять, дві ночі поспіль йому снилося, що він убив цього свого брата. Він розміркував: оскільки вони однояйцеві близнюки, резонно припустити, що братові снилось те саме. З тієї миті йшлося тільки про те, хто кого випередить.
Карі подивилася на Симона.
– …хто кого випередить, – повторила вона.
– Пробач, – сказав Симон і кинувся до Ельзе, яка прямувала просто на скляну стіну.
Фідель Лай побачив машину раніше, ніж зміг її почути. Типово для цих нових автомобілів, що заледве видають якісь звуки. Якщо вітер віяв з дороги, через болото у бік ферми, він доносив шурхотіння шин по гравію, звуки перемикання передач або газування машини, що долала пагорб, але в цілому, щоб стерегтись, Фідель мав покладатися на очі. Стерегтись автомобілів. Люди або тварини – то інша справа, на цей випадок він мав найліпшу сигналізацію в світі. Дев’ять доберманів-пінчерів у вольєрі. Сім сук, що давали щороку приплід, який ішов по дванадцять тисяч за цуценя. Вони становили офіційний бізнес його розплідника, де собаки передавались покупцеві, марковані мікрочипами, застраховані від прихованих дефектів і з родоводом, зареєстрованим у Норвезькому клубі собаківництва.
Неофіційна частина розплідника лежала глибше в лісі.
Дві суки й один пес. Ніде не зареєстровані. Аргентинські доги. Добермани-пінчери боялись їх як вогню. П’ятдесят п’ять кілограмів агресії і відданості в короткошерстій шубі альбіноса. Вигляд жахної примари пояснював, чому прізвиська собак Фіделя включали слово «дух»: суки звались Дух-машина і Свято-духа, а пес – Дух-об’їждчик. Покупці могли називати цуценят, як їм заманеться, щойно сплачували належні сто двадцять тисяч крон. Ціна відображала раритетність собаки, ефективність його інстинкту вбивці і той факт, що порода була заборонена в Норвегії та низці інших країн. А що клієнти його не були надто чутливі щодо ціни або прихильні до норвезького законодавства, не було й підстав очікувати падіння ціни. Навпаки. З цієї причини Фідель цього року перемістив вольєру аргентинських догів ще глибше в ліс, щоб їхній гавкіт не долинав до ферми.
Машина прямувала до ферми – шлях нікуди більше не вів. Фідель тихенько підійшов до воріт, що завжди були замкнені. Не для того, щоб добермани не повибігали, а для того, щоб непрохані гості не заходили на територію. А через те, що всі гості, крім його клієнтів, були непроханими, Фідель прихопив у невеликій клуні коло воріт підновлений «Маузер-М98». Він тримав сучаснішу зброю в головній будівлі, але про маузер завжди можна було збрехати, що він його застосовує для полювання на лося – лосі справді часом вештались болотом. За умови, звісно, що вітер не віяв з боку вольєри з аргентинськими догами-духами.
Фідель прибув до воріт одночасно з машиною, що мала логотип прокатної компанії на крилі. Фідель визначив за невмілим перемиканням передач, що водій має невеликий досвід з автомобілями цієї конкретної моделі; він також не одразу зумів вимкнути фари, склоочисники і, нарешті, двигун.
– Усе гаразд? – спитав Фідель, вивчаючи хлопця, який вийшов з машини. Фуфайка з каптуром і чорні черевики. Міський жевжик. Час від часу деякі з них навідувались на ферму на власний розсуд, не домовившись про зустріч. Але таке траплялось лише зрідка. Фідель не афішував свою діяльність у Мережі, як господарі інших розплідників. Хлопець підійшов до воріт, але Фідель не виявляв жодного наміру відчиняти.
– Я шукаю собі собаку.
Фідель штовхнув козирок, посунувши кашкета на потилицю.
– Вибачай, але ти даремно проїхався. Я не починаю розмови з потенційним покупцем однієї з моїх собак, не отримавши попередньо рекомендації. Так у нас заведено. Доберман-пінчер не кімнатна цюця для всієї родини – йому потрібен власник, який знає, що бере. Зателефонуй мені в понеділок.
– Я не шукаю добермана, – сказав хлопець і подивився повз Фіделя.
Повз ферму і клітки з його дев’ятьма легальними доберманами. Подивився в глиб лісу за фермою.
– У мене рекомендація від Густава Ровера.
Він показав візитну картку. Фідель подивився на неї. «Мотоциклетна майстерня Ровера». Rover. Фідель мав гарну пам’ять на імена і людей, бо з небагатьма з них мав справу. Мотоциклетник із золотим зубом. Він приїжджав сюди з Нестором по аргентинського дога.
– Він сказав, що твої собаки добре пильнують за прибиральницями з Білорусі і не дають їм накивати п’ятами.
Фідель якийсь час вагався, колупаючи бородавку на зап’ясті. Тоді відчинив ворота. Цей хлопець не може бути з поліції, їм не дозволяють ось так заманювати людей у пастку, провокуючи на такі злочини, як продаж нелегальних собак. Суд не приймає таких справ до розгляду. Принаймні так йому казав його адвокат.
– А ти маєш…
Хлопець кивнув, засунув руку в кишеню фуфайки і витягнув чималу пачку грошей. Банкноти по тисячі крон.
Фідель розстебнув кобуру і витяг маузер.
– Я ніколи не ходжу до них голіруч, – пояснив він. – Якщо котресь із них вискочить з вольєри, то…
Шлях до вольєри забрав у них десять хвилин.
Упродовж останніх п’яти хвилин вони чути шалений і дедалі гучніший гавкіт.
– Вони думають, я їх зараз годуватиму, – сказав Фідель, але не додав: «тобою».
Люті собаки стали кидатись на дротяну загорожу, щойно угледіли чоловіків. Фідель відчув, як тремтить земля від їхніх стрибків. Він точно знав, на яку глибину вкопані стовпи, і сподівався тільки, що ця глибина достатня. Імпортовані німецькі клітки мали металеву підлогу, щоб собаки, на кшталт тер’єрів, такс та бладгаундів не робили підкопи, і дах з гофрованого заліза, щоб їх не мочив дощ і щоб навіть найсильніші з них не могли перестрибнути через паркан.
– Вони найбільш небезпечні, коли у зграї, – сказав Фідель. – Тоді вони тримаються свого вожака, Дух-об’їждчика. Він найкрупніший.
Клієнт просто кивнув. Він дивився на собак. Фідель знав, що клієнтові має бути страшно. Роззявлені пащі з рядами блискучих гострих зубів у блідо-рожевих яснах. Холера! Йому й самому страшно. Тільки наодинці з однією особиною, переважно однією з сук, він міг бути впевненим, що він – господар становища.
– Щеняті ти маєш одразу показати, що ти вожак, і подбати, щоб такий порядок зберігався завжди. Пам’ятай, що доброта у вигляді поблажливості розглядатиметься як слабкість. Небажану поведінку треба карати, і це вже твоя робота. Зрозумів?
Клієнт звернувся до Фіделя. Якась дивна відстороненість була в його усміхнених очах, коли він повторив:
– Моя
