Макбет - Ю. Несбе
Лагідний голос позаду Макбета промовив:
— Саме Леннокс посіяв цю ідею в голові Дункана — ідею про те, що він має призначити не когось з еліти, а чоловіка, якого в місті сприймали б як свого.
— Леннокс порадив Дункану призначити мене головою ВБОЗу?
— Звісно, що Леннокс сказав якраз протилежне. Сказав, що Дункан не може призначити тебе, бо ти не маєш для цього формальної освіти і є занадто популярним. Отаким чином і маніпулюють упертими старими віслюками з величезним «я».
— Ти сказав «стрибай», і Леннокс стрибнув?
— Проте Леннокс не сказав Дункану «стрибай», і Дункан не стрибнув. — Позаду почувся дзюркотливий сміх, наче хтось наливав у склянку віскі. — Розумієш, Макбете, це лабіринти людського розуму. Часто вони бувають широкими проспектами, в яких дуже легко орієнтуватись. Леннокс працює на мене майже десять років. Вірний трудяга, цей інспектор Леннокс.
Макбет спробував був роздивитися віддзеркалення чоловіка позаду нього, але побачив лише Стрегу, ніби сам Геката віддзеркалення не мав. Проте він стояв позаду, бо Макбет чув над вухом його голос:
— Але коли «стрибай» кажу я, то це означає, що стрибати треба.
— Тобто?
— Вбий Даффа.
Макбет ковтнув слину.
— Дафф — мій друг. Втім, гадаю, ти й так це знаєш.
— Банко був тобі батьком, але це все одно тебе не зупинило. Вбити Даффа — це необхідність, Макбете. До того ж я маю для тебе кращого друга. Точніше, подругу. Її називають «влада».
— Мені не потрібні нові друзі.
— Ні, потрібні. Вариво робить тебе хитким і ненадійним. У тебе вже почалися галюцинації?
— Можливо. Мабуть, усе це — галюцинація. А що таке «влада»?
— Новий і водночас давній продукт. Вариво — це продукт для бідняків, який дає їм ілюзію сили. «Влада» ж усемеро потужніша, а її отруйність є вдвічі меншою. Вона загострює й посилює розум. А саме цього вимагають від нас нинішні непрості часи.
— Я волію мати вариво.
— Що ти волієш, Макбете, так це залишатися на посаді старшого комісара.
— А цей новий наркотик — у мене виникне залежність від нього?
— Я вже сказав, що він — давній. «Влада» замінить собою все, від чого ти донині залежав. Ну, то що скажеш? Дафф чи «влада»?
Макбет побачив, як голова Леннокса нахилилася вперед. Почув, як Стрега щось прошепотіла позаду. Сестра-китаянка відхилила Леннокса на спинку крісла й підійшла до бака.
— Дай мені оте.
— Прошу?
Макбет прокашлявся.
— Дай мені оте, кажу тобі.
— Дай йому пакунки, — сказав Геката.
Макбет почув, як тук-тук-тук поволі стихло вдалині; йому на носа знову начепили окуляри, і світ довкола нього зник.
18
— Гарна, чи не так? — спитав Леннокс, погладжуючи вигини.
— Ні, — заперечив Дафф. — «Берта» яка завгодно, тільки не гарна.
Леннокс засміявся й поглянув на свою руку, вимазану в кіптяву.
— Всі кажуть «Берта», але її повне ім’я — «Берта Бірнам». Локомотив назвали на честь чорноволосої кухарки з будівельного майданчика; вона була єдиною жінкою, яка працювала з робітниками весь час, поки будувалася залізниця — звідси і до столиці.
— Звідки ти це знаєш?
— Бо на спорудженні залізниці працював і мій дідо. Звідси — і до столиці.
— Отже, твій дідо махав кувалдою і тягав шпали?
— Та ні, він допомагав фінансувати залізницю.
— А оце більше схоже на правду, — зауважив Дафф, поглянувши на гостинні вогні казино «Інвернесс» у вечірніх сутінках.
— Отож. Ми, Леннокси, є спадковими банкірами. Фактично, я в нашій родині — біла ворона. А яке твоє походження, Даффе?
— Та звичайне.
— Поліція?
— Одна лише поліція, скільки сягає око.
— Я знаю багатьох людей на прізвище Дафф у нашому місті, але жоден із них не працює в поліції.
— Перебравшись сюди, я взяв собі прізвище свого діда по матері.
— А він…
— Він уже помер. Після його смерті я потрапив до сиротинця. А потім навчався в поліцейському коледжі.
— Якщо ти не тутешній, то чому не навчався у столичному поліцейському коледжі? Там краще… І погода краща, і повітря…
— Бо велика риба плаває тут. «Вершники-вікінги», Геката…
— Зрозуміло. А ти і справді хотів стати начальником ВБОЗу?
— Так. Мабуть, що так.
— До речі, ця вакансія знову вільна. А коли ми заарештуємо Макбета за вбивство Дункана, ти лише скажи, який відділ хотів би очолити. Нас на руках носитимуть як рятівників міста, Даффе.
— Сумніваюсь. Гадаєш, їм не все одно? — Дафф кивнув головою вбік майдану, де люди похапливо ховались у затінок, аби їх ніхто не встиг помітити.
— Я знаю, про що йдеться, але було б помилкою недооцінювати настрої широкого загалу нашого міста.
— Є два шляхи підходу до проблеми, Ленноксе. Розв’язати її або проігнорувати. Кеннет привчив наше місто до другого варіанту. Привчив апатично ставитися до корупції і перекладати на інших відповідальність за спільну справу. Поглянь-но, вони тікають, мов таргани, коли вмикається світло.
— Мерзенне місто з мерзенними мешканцями, проте ти все одно хочеш ризикнути всім, що маєш?
Дафф заперечно похитав головою.
— Господи, Ленноксе, невже ти гадаєш, що я хочу зробити це заради міста? Місто… Це просто фігура мови, яку вживають ті, хто хоче бути обраним до міськради або стати старшим комісаром. Розкажи мені, що ти дізнався після нашої останньої зустрічі.
— Зараз розповім. Я тут поговорив з одним столичним суддею…
— Ми не можемо нікому нічого розповідати!
— Заспокойся, Даффе. Я не назвав йому імен, сказав лише, що йдеться про корупцію на найвищому рівні. Річ у тім, що цей суддя — людина надійна. Він мешкає в іншому місті, тому ані Макбет, ані Свено, ані Геката вплинути на нього не зможуть. Він — суддя федерального суду, тому ми зможемо зв’язатися з федеральною поліцією, обійшовши наше управління, і відкрити кримінальне провадження у столиці, де Макбет не зможе смикати за
