Убивчий білий - Джоан Роулінг

— Я б не хотів,— захникав сер Кевін.— Такі чутки можуть завдати великої шкоди репутації...

Слухавку знову взяла леді Роджерс.

— Нам нічого додати. Вся ця історія дуже важко дається Кевіну, суцільний стрес. Вибач, Делло, але це наше останнє слово. Бувай.

Робін відклала мобільний і роззирнулася — чи ніхто на неї не дивиться? Потім знову взяла телефон і погортала перелік управителів «Рівного ігрового поля». Серед них знайшлася доктор Елспет Кертис-Лейсі, але на сайті фонду її особистого номеру не було, і пошук у довідниках нічого не дав.

Робін подзвонила Страйкові, але її одразу перекинуло на автовідповідач. Почекавши кілька хвилин, вона спробувала ще раз. Те саме. По третій невдалій спробі Робін написала йому повідомлення:

Є нове про ҐВ. Подзвони.

Волога тінь, що лежала на терасі, коли Робін тільки прийшла, невблаганно відповзала. Тепле сонце торкнулося столика Робін, яка сьорбала каву й чекала на дзвінок від Страйка. Нарешті телефон завібрував: повідомлення. Серце тьохнуло,

Робін схопила мобільний — але це був усього-на-всього Метью.

Не хочеш випити з Томом і Сарою після роботи?

Робін втупилася у повідомлення з утомою та острахом. Завтра той благодійний крикет, на який так чекає Метью. Зустріч з Томом і Сарою означає балачки про ту гру. Робін легко уявила їхній квартет у барі: Сара, як завжди, фліртуватиме з Метью, Том чимдалі незграбніше й сердитіше відбиватиметься від кпинів Метью щодо його кривої подачі, а Робін (останнім часом так траплялося дедалі частіше) прикидатиметься зацікавленою і задоволеною — така плата за те, щоб Метью не скандалив, що їй нудно, що вона зверхньо ставиться до компанії чи що вона (таке звучало під час найстрашніших сварок) жалкує, що не випиває зі Страйком замість них. Робін утішила себе думкою про те, що вони принаймні не сидітимуть допізна і Метью не нап’ється, бо він до всіх спортивних подій ставиться дуже серйозно і хотітиме виспатися. Тож вона написала відповідь:

ОК, де?

Після чого знову почала чекати на дзвінок від Страйка.

Минуло сорок хвилин, і Робін почала підозрювати, що Страйк десь у такому місці, звідки не може подзвонити. А отже, виникало питання: чи слід Робін поінформувати Чизвелла про свою знахідку? Страйк вирішить, що це занадто, чи скоріше розсердиться, якщо Робін не дасть Чизвеллу його козир — адже часу обмаль?

Ще трохи внутрішньої суперечки, і Робін набрала номер Іззі. Верхню половину її вікна вона бачила з того місця, де сиділа.

— Іззі, це я, Венеція. Дзвоню, бо не можу цього говорити при Рафаелі. Здається, в мене є дещо на Вінна для твого батька...

— О, чудово! — голосно озвалася Іззі, а фоном почувся голос Рафаеля:

— Це Венеція? Де вона?

Заклацала клавіатура.

— Венеціє, переглядаю щоденник... До одинадцятої він у міністерстві, тоді весь день на зустрічах. Подзвонити йому? Якщо поспішиш, він, мабуть, зможе прийняти тебе негайно.

Тож Робін закинула мобільний, записник і ручку в сумку, проковтнула залишки кави й помчала до міністерства культури, ЗМІ та спорту.

Коли Робін підійшла до скляної перегородки, Чизвелл ходив туди-сюди кабінетом, розмовляючи по телефону. Він поманив її всередину, вказав на невисокий шкіряний диван неподалік свого столу і продовжив розмову з кимсь, хто, вочевидь, викликав незадоволення міністра.

— Це був подарунок,— розбірливо говорив він у слухавку,— від мого старшого сина. Чисте золото, гравійований напис «Nec Aspera Terrent[10]». Щоб вас чорти взяли! — раптом заревів він, і Робін побачила, як юні розумники за перегородкою обертають голови в його бік.— Це латина! Перемкніть мене на людину, яка розмовляє англійською! Джаспер Чизвелл. Я — міністр культури. Я назвав вам дату... ні, не можете... в мене, чорт забирай, немає цілого дня...

З того, що Робін почула, вона зрозуміла, що Чизвелл загубив затискач для грошей, який має особисту цінність, і гадав, що це сталося в готелі, де вони з Кінварою відпочивали на її день народження. Також вона чула, що персонал не тільки не знайшов затискача, а ще й не виявляв достатньої поваги до Чизвелла, який ушанував їхній готель своєю присутністю.

— Нехай мені хтось передзвонить. Жодної користі,— буркнув Чизвелл, поклавши слухавку і дивлячись на Робін так, ніби забув, хто вона така. Важко дихаючи, він упав на диван навпроти.— Маю десять хвилин, тож хай це буде щось гідне.

— У мене є інформація про містера Вінна,— сказала Робін, дістаючи записник. Не чекаючи на відповідь, вона стисло виклала Чизвеллу почуте від сера Кевіна.

— ...і,— наостанок повідомила Робін за якісь півтори хвилини,— з боку містера Вінна можуть мати місце інші провинності, але цією інформацією, вірогідно, володіє доктор Елспет Кертис-Лейсі, чийого номера немає в публічному доступі. Ми все одно зможемо швидко з нею зв’язатися, але я подумала,— додала Робін не без остраху, бо Чизвелл мружив очі якось незадоволено,— що слід повідомити вам усе негайно.

Якусь хвильку Чизвелл просто дивився на неї зі звично капризним виразом обличчя, а тоді ляснув себе по стегну, явно потішений.

— Ну й ну,— мовив він.— А він мені казав, що ви в нього найкраща. О так. Казав.

Витягнувши з кишені пом’ятий носовичок, Чизвелл обтер обличчя, яке спітніло під час телефонної розмови з нещасливим готелем.

— Ну й ну,— повторив він,— а день не такий уже й поганий виходить. Один за одним спотикаються... отже, Вінн — злодій, брехло і Хтозна хто ще?

— Ну,— сторожко відповіла Робін,— він не може дати звіт про двадцять п’ять тисяч фунтів і, понад сумнів, пообіцяв те, чого не здатен виконати...

— Доктор Елспет Кертис-Лейсі,— повторив Чизвелл, думаючи про своє.— Знайоме ім’я...

— Вона була членкинею міської ради Нортумберленду від ліберал-демократичної партії,— підказала Робін, яка це прочитала па сайті «Рівного ігрового поля».

— Знущання з дітей,— раптом сказав Чизвелл.— Ось звідки я її знаю. Знущання з дітей. Вона на цьому поведена, всюди воно їй ввижається. Так, серед лібдемів повно ненормальних. У них там збіговисько. Партія, по зав’язку повна психів.

Чизвелл зіп’явся на ноги, лишивши на чорній шкірі дивана трохи лупи, і, насупившись, почав ходити туди-сюди.

— Всі ці витівки у фонді рано чи пізно вийдуть на світло,— сказав він, луною повторюючи слова дружини сера Кевіна.— Але Боже мій... вони не захочуть, щоб про це хтось дізнався зараз, коли Делла по вуха в Параолімпійських іграх. Коли Вінн почує, що я в курсі, він запанікує. О так.