Острів Каміно - Джон Гришем

— Розказуйте. Що там усередині?

Мерсер, не скуплячись на деталі, описала їй усі зали на обох поверхах, де було виставлено товари на продаж. Елейн слухала уважно, але нічого не записувала. Було видно, що вона вже й так багато знає.

— А підвал там є?— поцікавилася Елейн.

— Так, Ноель мимохіть про нього згадала. Сказала, що в неї там майстерня, але показувати її не стала.

— Письмовий стіл вона притримує для вас. Ми спробували купити його, проте Ноель сказала, що він не продається. За якийсь час ви його купите, але вам, можливо, захочеться, щоб його перефарбували. Імовірно, що вона робитиме це в підвалі, а ви, може, забажаєте поглянути на зразок нового кольору. Нам треба дізнатися, що там у підвалі, бо він примикає до підвального поверху книгарні.

— А хто намагався купити стіл?

— Ми. Тобто хороші люди, Мерсер. Ви не наодинці.

— Чомусь від цього не легше.

— За вами не стежать. Як я вже казала, ми тут не постійно перебуваємо.

— Гаразд. Припустімо, що я потраплю в її підвал. Що далі?

— Дивіться. Спостерігайте. Старайтеся все запам’ятати. Якщо нам пощастить, там можуть виявитися двері до книжкового магазину.

— Сумніваюся.

— Я теж сумніваюся, але ми маємо дізнатися напевне. Чи там бетонна стіна, чи цегляна або дерев’яна? Не виключено, що нам одного дня — чи ночі — доведеться проломлюватися крізь неї. А що там із відеоспостереженням у магазині?

— Дві камери: одна дивиться на вхідні двері, а інша — в задній частині магазину, над невеликим кухонним куточком,— відповіла Мерсер.— Може, є й інші, але я їх не помітила. На другому поверсі камер немає, але це ви, напевно, вже знаєте.

— Авжеж, проте в цій справі ми тричі все перевіряємо й повсякчас продовжуємо збирати інформацію. А як замикаються вхідні двері?

— Ригельний замок, відмикається ключем. Нічого мудрованого.

— А задніх дверей ви не бачили?

— Ні, проте я не дійшла до самого кінця будинку. Думаю, там є ще кілька приміщень.

— Зі східного боку книжковий магазин, а із західного — ріелторський офіс. Чи є двері до нього?

— Якщо і є, то я не бачила.

— Ви чудово попрацювали, Мерсер. За три тижні, що ви провели тут, вам удалося проникнути в місцеве літературне коло, не викликавши підозр. Ви познайомилися з потрібними людьми, побачили все, що можна було побачити. Ми дуже цьому раді. Але нам треба якось пришвидшити розвиток подій.

— Не сумніваюся, що у вас уже є якийсь козир у рукаві.

— Саме так.

Елейн підійшла до дивана, взяла звідти три книжки й поклала їх посеред стола.

— Ідея така. Тесса остаточно переїхала сюди з Мемфіса в 1985 році. Як ми знаємо, своє майно вона заповіла рівними частками своїм трьом дітям. Окремо в заповіті було зазначено, що ви, Мерсер, маєте отримати двадцять тисяч доларів готівкою на оплату навчання. У неї було шість інших онуків: Конні, Голстедові дітки в Каліфорнії, а також єдина дитина Джейн — Сара. Лише вам вона заповіла щось окремо.

— Я була єдиною з них, кого вона справді любила.

— Авжеж. Отже, наша версія звучить приблизно так. Після смерті Тесси ви з Конні переглядали її особисті речі — будь-який дріб’язок, про який не було згадано в заповіті, — і вирішили їх розділити. Дещо з одягу, старі фотографії, може, якісь недорогі картини, що завгодно — придумаєте самі. Так от, за вашою з Конні угодою вам дісталася коробка з книжками. Здебільшого там були дитячі книжки, які Тесса вам купувала всі ті роки, але на дні виявилися три книги з публічної бібліотеки в Мемфісі, взяті Тессою в 1985 році, причому всі були першими виданнями. Переїхавши на острів Каміно, Тесса — ненароком чи навмисно — привезла їх із собою. І от зараз, за тридцять років, ці книжки у ваших руках.

— І вони чогось варті?

— І так, і ні. Погляньте на верхню.

Мерсер узяла книгу. То був «Засуджений» Джеймса Лі Берка — у відмінному стані: навіть суперобкладинка була як новенька, покрита захисною плівкою. Мерсер відкрила книжку, перегорнула до звороту титульного аркуша й знайшла там слова «Перше видання».

— Як ви, напевно, знаєте,— продовжила Елейн, — це збірка оповідань Берка, який привернув багато уваги в 1985 році. Критики були в захваті, і книга добре продавалася.

— То яка її ціна?

— Ми купили її минулого тижня за п’ять тисяч доларів. Перший тираж був маленький, і примірників з нього лишилося дуже небагато. На звороті суперобкладинки є штрих-код: так у 1985 році позначала свої книги бібліотека Мемфіса — отже, на самому