Макбет - Ю. Несбе

— Татку!

— Що?

— А це має стосунок до того, через що приїздив Дафф? Він був такий… знервований.

— Так, має, але більше жодного запитання, Флінсе. Ти просто поживеш там, проштудіюєш підручники, які візьмеш із собою. Звісно, тобі буде нудно, але не дзвони мені, не пиши і не кажи нікому ані слова, де ти є. Просто роби так, як я сказав, і я пошлю за тобою, коли небезпека мине.

— А ти будеш у безпеці?

— Я ж тобі сказав — жодних запитань.

Флінс кивнув.

Вони їхали мовчки, а зношена гума двірників лобового скла вищала, наче прагнучи про щось попередити.

— Так, — мовив Банко. — Я буду в безпеці. Але віднині не зважай на новини, бо вони, можливо, будуть неправдивими. Наразі у квартирі є ще один чоловік. Мабуть, він спить на підлозі на матраці, а ти лягай на дивані. Якщо його пацюки ще не прогризли.

— Ти — кумедний хлопець, татку. Обіцяй мені, що будеш у безпеці.

— Не хвилюйся…

— Червоне світло!

Банко різко натиснув на гальма, і мало не в’їхав у задній бампер «форда гелаксі», водій якого, вочевидь, також не помітив, як на світлофорі змінилися вогні.

— Ось, візьми, — сказав Банко, передаючи сину товстий потертий гаманець. — Візьми гроші, тобі їх має вистачити, щоб перебитися якийсь час.

Флінс витяг купюри.

— Ну й довго ж горить це бісове червоне світло, — стиха зауважив батько.

Флінс зиркнув у бокове скло. За ними вже скупчилася довга низка автомобілів. А по краю тієї низки до них наближалися мотоцикли.

— Дивно, — мовив Банко — і знову аж надто спокійним тоном. — Схоже, що далі на дорозі теж горить червоне світло. І горить уже деякий час.

— Татку, он якісь мотоцикли під’їжджають.

Флінс побачив, як батько, швидко глянувши у дзеркало заднього виду, натиснув на акселератор, викрутив кермо вправо і відпустив зчеплення. Старий автомобіль крутнувся на мокрому маслянистому асфальті і спромігся витиснутися на правий бік черги з автомобілів. Колісні диски вдарилися об високий бордюр, і, коли «вольво» проскочив повз «гелаксі», зачепивши його і відламавши йому бокове дзеркало, обидві машини заверещали, наче поранені.

З дороги попереду почулося потужне ревіння двигунів. То на світлофорі засвітився зелений вогник.

— Татку, зупинись!

Але Банко не зупинився, а, навпаки, щосили натиснув на педаль акселератора. Вони вискочили на перехрестя курсом на зіткнення з великою вантажівкою з лівого боку та автобусом — з правого. З обох боків почувся вереск клаксонів, який змінився різким акордом, коли «вольво» опинилася поміж ними. Їхнє авто рвонуло з пагорба Шибениця в напрямку центра, і Флінс знову глянув у дзеркало, чуючи, як моторошне завивання гудків позаду вщухає. Він побачив, що на світлофорі знову зелене світло, а мотоцикли вже перетинають перехрестя.

Макбет стояв, міцно впершись ногами у тверді кахлі на вході до казино «Інвернесс», маючи відчуття, що він — у штормовому морі. Перед ним із заднього сидіння лімузина вибирався дуже огрядний чоловік. Одягнений у червоне швейцар тримав однією рукою дверцята, а іншою — парасольку, вагаючись: чи то підсобити чоловіку вилізти, чи то дати йому можливість зберегти власну гідність. Після того як чоловік спромігся завершити операцію без сторонньої допомоги, але трохи захекавшись, до нього кинулася Леді.

— Наш любий мер… наш любий мер приїхав! — Вона засміялася й обняла його. Це було справою нелегкою, подумав Макбет і стримано хихикнув, споглядаючи, як тендітні руки Леді намагаються обхопити тлустий, мов черепашачий панцир, тулуб Тортела.

— Кожного разу, коли ми зустрічаємося, ви виглядаєте дедалі гарнішим і кремезнішим.

— А ви, Леді — дедалі прекраснішою і брехливішою. Здрастуй, Макбете…

Макбет потиснув йому руку, здивований тим, що плоть мерської долоні витекла з-під його пальців, немов медуза.

— А хто цей молодий хлопець? — поцікавилася Леді.

Кароокий гладкошкірий хлопчик із гарненьким, як у дівчинки, обличчям, хутко обігнув лімузин, вибравшись із протилежних задніх дверей. Він стримано усміхнувся Тортелу, неначе очікуючи на підказку.

— А це, Леді, — мій син, — заявив Тортел.

— Не вигадуй, телепню, ти ж не маєш дітей, — вигукнула Леді, ляснувши мера по лацкану його піджака.

— Мій позашлюбний син, — пояснив Тортел. Погладивши хлопця по талії й підморгнувши Макбету, він стиха хихикнув. — Розумієш, я тільки-но про нього дізнався. Хіба ж ти не бачиш, як ми схожі. Леді?

— Ти як був хитрим лисом, так і залишишся ним назавжди, любий Тортеле. Може, ми якось його назвемо?

— Як тобі подобається Касі Тортел-молодший? — спитав мер, погладжуючи свої вуса в стилі Сальватора Далі. Побачивши, що Леді завела очі під лоба, гучно розсміявся.

— Заходьте в тепло й пригощайтеся нашими наїдками, — запросила Леді.

Мер і хлопець зайшли всередину, а Леді підійшла до Макбета і стала поруч.

— Та як він сміє, кнур розбещений, — з огидою мовив Макбет. — Я гадав, що Тортел — респектабельний хлоп.

— Він дійсно поважний хлоп, а це найголовніше, мій любий. Влада дає свободу робити все, що хочеш, не втрачаючи при цьому поваги інших людей. Ну, нарешті ти усміхаєшся.

— Та невже?

— Наче схиблений клоун. — Леді знову розцвіла сліпучою усмішкою, побачивши таксі, що під’їхало до входу. — Дивись, не переборщи зі своєю усмішкою, бо людей налякаєш, мій любий. Це Янович, столичний інвестор ринку нерухомості.

— Іще один стерв’ятник, що скуповує за безцінь фабричні території у нашому місті?

— Його більше цікавлять казино. Будь ввічливим і привітайся, а у слушний момент не промини нібито мимохіть зауважити, що вулична злочинність останнім часом значно знизилась.

Флінс інстинктивно верескнув і пригнувся — то заднє скло вибухнуло й осипалося.

— Їх багато? — спокійно спитав батько, різко звертаючи праворуч.

Флінс обернувся. Ревіння мотоциклів, що мчали позаду, посилилося і стало нагадувати рик розлюченого дракона.

— П’ятеро чи шестеро! — скрикнув Флінс. — Дай мені твого пістолета!

— Йому захотілося сьогодні залишитися вдома, — відповів Банко. — Тримайся міцніше! — гукнув він і різко крутнув кермо вліво; колеса вдарилися об бордюр, «вольво» підстрибнув, зрізав кут перед крамницею модного вбрання і вилетів на вузьку вулицю. Флінс збагнув батькову стратегію: в цих провулках з одностороннім рухом мотоциклісти не могли порівнятися з ними й розстріляти. Але вони наздоганяли і вже були надто близько. Ззаду знову бахнув постріл. Флінс іще не навчився розрізняти види зброї так, як це вмів його батько, але навіть він зміг визначити, що то вистрелили з дробовика. Що, зрештою, було краще, ніж…

Раптом на автомобіль обрушився град куль.

…ніж автоматична зброя.

Батько знову різко повернув — упевнено, наче добре