Макбет - Ю. Несбе

Банко видихнув хмару цигаркового диму.

— І що ж той хлопець вирішив?

— З тим старим була якась чоловіко-жінка — вона й допомогла хлопцеві позбутися ока. А коли той опісля отримав свою дозу, страшний біль швидко вщух, шрами з часом розгладилися, а всі страшні спогади — забулись. Хлопець сказав, що йому стало тоді так добре, що він ні про що не жалкує. Але відтоді більше жодного разу не куштував такого ідеального дурману. Хлопець і досі його шукає, але ніяк не може знайти.

— А що ж шукав він сьогодні, коли ти його зустрів?

— Те саме. А також ту людину, яка отак запросто відібрала у нього око.

— Що ж, тоді йому доведеться стати в чергу переслідувачів Гекати.

— Та ні, він хотів натомість допомогти нам спіймати Гекату.

— А яким чином бідолашний раб дурману збирається це зробити?

— Так звана передсмертна записка Малкольма вказує на «вершників». Але хлопець вважає, що за всім стоїть Геката. І за листом, і за вбивством Дункана. І що Геката змовився з Малкольмом. А може, і з іншими працівниками поліції.

— Це популярна нині версія, — сказав Банко, поглянувши на годинника і збивши з сигарети попіл. — Йому за це заплатили?

— Ні, — відповів Дафф. — Я не платив йому нічого, допоки він не сказав мені, що бачив Малкольма на причалі перед тим, як той зник. І що з ним був ти.

Сигарета в руці Банко завмерла, не встигши піднятися до рота. Він розсміявся.

— Я? Щось не віриться.

— Хлопець описав тебе і твою машину.

— Ані мене, ані моєї машини там не було. І мені важко повірити, що ти розплатився громадськими грошима за таку абсурдну заяву. Хто з вас блефує? Ти чи отой наркоман?

Дмухнув порив холодного вітру, і Дафф злегка здригнувся.

— Той хлопець сказав, що бачив Малкольма, а також немолодого чоловіка, якого раніше бачив з Макбетом. Легковик «вольво». І пістолет. А ти б не заплатив за таку інформацію, Банко?

— Тільки у стані повного розпачу, — відповів Банко, гасячи сигарету об залізне поруччя ганку. — І не заплатив би взагалі, якби йшлося про колегу-полісмена.

— Не заплатив би, бо завжди високо цінував вірність і дружбу, так?

— Поліція не може функціонувати без довіри її працівників одне до одного. Це необхідна передумова.

— І так само далеко простягається твоя вірність поліції?

— Я — проста людина, Даффе, і не розумію, що ти хочеш сказати.

— Якщо ти насправді серйозно ставишся до такого поняття, як вірність, то мусиш видати нам Малкольма. Заради самої поліції.

Дафф вказав на сіру мішанину з дощу й туману, яка оповивала їх.

— Заради нашого міста. В якій частині столиці ховається вбивця Дункана?

Банко загасив сигарету і поклав недопалок у кишеню пальта.

— Я про Малкольма не знаю нічого. Флінсе! Вибачте, інспекторе, але нам час їхати на вечерю.

Дафф вибіг слідком за Банко під дощ.

— Поговори зі мною. Банко! Я ж бачу, що відчуття провини та докори сумління тиснуть на тебе. Ти ж не лиходій. Тебе просто спокусив і ввів в оману той, хто є вищим за рангом. Він зрадив тебе, Банко! Його треба заарештувати.

— Флінсе! — гукнув Банко в напрямку будинку, відмикаючи дверцята авто, яке стояло у дворі.

— Невже ти хочеш, щоб нас і далі засмоктував цей вир анархії та хаосу, Банко? Наші предки будували залізниці та школи. А ми будуємо борделі й казино.

Банко сів у машину і двічі посигналив. Двері будинку відчинились, і на ганку з’явився Флінс у костюмі, щосили намагаючись розкрити парасольку.

Банко трохи опустив скло — мабуть, тому, що вікна всередині авто запітніли, і Дафф засунув пальці у вузьку щілину, намагаючись натиснути й опустити його нижче.

— Послухай мене, Банко. Якщо ти це зробиш, якщо зізнаєшся, то я мало чим зможу тобі допомогти, і ти це чудово знаєш. Але обіцяю, що не дозволю нікому завдати шкоди Флінсу. На нього чекатиме не тавро сина зрадника, а кар’єрна перспектива сина чоловіка, який приніс себе в жертву заради міста. Даю тобі слово.

— Привіт. Ви — інспектор Дафф?

Дафф випрямився.

— Саме так. Привіт, Флінсе. Приємної вечері.

— Дякую.

Дафф почекав, поки Флінс сяде в авто, а Банко заведе двигун. А потім подався до свого автомобіля.

— Даффе!

Він обернувся.

Банко відчинив дверцята.

— Все не так, як ти гадаєш, — гукнув він.

— Правда?

— Так, правда. Чекай на мене біля «Берти» опівночі. Дафф кивнув.

«Вольво» рушив з місця, і батько з сином, виїхавши за ворота, щезли в тумані.

15

Леді піднялася металевими східцями до дверей, що вели на плаский дах казино «Інвернесс». Відчинила їх і уставилася в темряву. Чути було тільки, як тихо бурмотить дощ. Їй здалося, що всі і все довкола мали свої таємниці. Леді вже збиралася було повернутися й піти назад, як раптом тріскучий спалах блискавки освітив дах, і вона побачила Макбета. Він стояв на краєчку даху, вдивляючись у вулицю Ощадливості, яка проходила з тильного боку казино. До того, як Леді переконала міську владу очистити ту вулицю, нею у тьмяному світлі ліхтарів вешталися проститутки, які не лише закликали до себе, а й часто надавали послуги прямо там — в аркових проходах, в автомобілях, на автомобілях або просто притулившись до стіни. Колишній начальник контори державної залізниці розпорядився позакладати цеглою всі вікна, які виходили на вулицю Ощадливості, аби не бачити неподобств, які там коїлись.

Леді розкрила парасольку й підійшла до Макбета.

— Що ти тут мокнеш, любий? Я шукала тебе. Невдовзі приїдуть гості, запрошені на вечерю. — Вона глянула на гладку глуху стіну, яка фортечним муром спускалася до вулиці Ощадливості. Леді знала там кожен закуток. Саме тому й залишила вікна закладеними.

— Що ти там побачив?

— Безодню, — відповів Макбет. — І страх.

— Милий мій, не будь таким похмурим.

— Чому?

— Яка користь від усіх наших перемог, якщо вони не запалюють бодай одну усмішку на наших вустах?

— Ми виграли тільки дві битви. Війна щойно почалась. А мене вже поглинає страх. Лише Богу відомо, звідки він береться. Я волів би мати проти себе цілу банду озброєних «вершників» на мотоциклах, а не отого гада, якому ми вкоротили хвоста, але не вбили.

— Любий, припини. Нам зараз ніщо