Загадка однієї неділі - Ігнасіо Карденас Акунья
Вона налила ще баккарді у келих і підійшла до мене.
— Випийте, — мовила вона з чарівливою ніжністю.
— Ні, дякую, — відповів їй, — я непитущий.
Шестипалий ударив кулаком об стіл і глянув на мене спопеляючим поглядом. Кров прилила йому до лиця, коли він підвівся і приклав руку до живота. У той же час по його обличчю раптово почала розтікатися мертвотна блідість.
Він спробував було витягнути пістолет, який висів під пахвою, та руки його звели корчі, а тіло в конвульсіях впало долі.
— Собака! — прохарчав він. — Ти мені заплатиш за це! Тобі не вдасться…
Хоч і я був насторожі у передбаченні такого повороту подій, все ж якусь мить розгублено позирав на Шестипалого. Потім схилився над ним і спробував викликати в нього блювоту. Та це був з мого боку марний учинок, навіть більше того — нерозумний. У цей момент щось тверде гупнуло мене по голові, і кімната розкололася на тисячу блискотливих скалок.
— Отже, Аресе, не вистачає тільки «Балерини за лаштунками». Де вона?
Я ледве розплющив повіки. Всі предмети в кімнаті мали гротескно деформований вигляд через туман, що застилав мені очі.
Згодом туман розвіявся.
На ліжку сидів Гастон. Трохи далі, в кріслі, влаштувався сержант Гонсалес; а в дверях стояв якийсь поліцейський у формі і встромив свою зелено-жовту фізіономію у дверний отвір чоловічок із будки.
Я помацав ґулю на голові й, віднявши руку, побачив, що вона в крові. Здавалося, що в мені хтось безупинно калатає молотом по ковадлу. Гастон повторив запитання:
— То де «Балерина», Аресе?
Переступивши через труп Шестипалого, що лежав з розкиданими ногами, я пішов до умивальника. Від прохолодної води голова в мене трохи прояснішала.
Я повернувся до стільця й сів. На столі знаходились майже всі речі, вкрадені в Сусанни, серед яких, справді, не вистачало тільки «Балерини». Лю-мей не спроможна була б упоратися краще. Я глянув на годинник: було вже за північ; а земля ж обертається швидко, і зараз Лю-мей з Батлером, цілком імовірно, підсміюються десь у затишному місці над тим, як удало вони облагодили справу.
— А китаянка?
Гастон зиркнув на Гонсалеса і вибухнув сміхом. Той, теж осміхнувшись, глянув на мене.
— Гаразд, Аресе, невже ви зовсім позбавлені уяви? Чи гадаєте, що знову приспите нас баєчками?
Я стомлено зітхнув:
— Його отруїла китаянка — Батлерова дружина; а коли я спробував був надати йому допомогу, вона тарахнула мене по голові.— Мені самому це пояснення здалося сміховинним.
— Для детектива ви надто наївний, — насмішкувато промовив Гастон.
— Ваше життя минає в побоях, які ви одержуєте в чужих кімнатах, — додав Гонсалес і звернувся до того кретина, який підглядав у дверях: — Тут була сьогодні ввечері якась китаянка?
— Він, коли прийшов, питав про якусь, — відповів тип. — Але я сказав йому цілком певно, що ніяка китаянка тут не мешкає. Тоді він спитав мене про цього, — і вказав на Шестипалого.
На поораному Гастоновому обличчі відбилася радість перемоги.
— На що ви розраховували, Аресе? Хотіли наштовхнути нас на фальшивий слід своєю китаянкою?
Я стенув плечима.
— Я отруїв його, а потім сам себе телепнув по голові.
— Або він телепнув вас якраз перед тим, як упав отруєний, — заперечив Гонсалес.
— Ат! Та ви в цій справі самі ж пошиєтеся в дурні.
— Ми поки що прощаємо вам ці дотепи, Аресе. Наше становище дозволяє нам це. Ви вбили Бламбіно, хоч украдені цінності зберігалися не в нього, а в його спільника Шестипалого; тому ви й пришли сюди за ними.
— Чому б вам, поки обмірковуємо це діло, не спробувати затримати Батлера і його дружину? Справа варта уваги. Та мерщій! Чого ви гаєтесь?
— Який ви кумедний, Аресе! Гаразд, коли ви вже так наполягаєте — ходім до відділка. Там оповісте все, що ми зажадаємо знати… Все, Аресе.
Я зітхнув. До кімнати зайшов ще один поліцей ський.
— Лейтенанте, вас просять до телефону, — сказав Гастону.
За п'ять хвилин Гастон вернувся з розсердженим виглядом.
— Ну, Аресе, викладайте все про ту вашу китаяночку.
Гонсалес здивовано підвів голову.
— Що скоїлось? — спитав.
Гастон повернувся до нього.
— Батлер і китаянка загинули у своєму будинку. Стався вибух, коли вони намагались відчинити якусь шкатулку, всередині котрої нібито була якась порцелянова річ…
— Помста Шестипалого, — проказав я.
Гастон заінтриговано зиркнув на мене.
— До речі, Аресе, у чім зав'язка всієї цієї драми? Що містилось у цій шкатулці, яка призвела до смерті Батлера і його дружину?
Я посміхнувся.
— Лотерея.
Гастон роздратовано грюкнув об стіл.
— Ви й далі глузуєте, Аресе? Тоді доведеться одвезти вас до іншого місця — придатнішого для жартів…
— Вам це здається жартом? Дотепності в цьому мало — я знаю. Але ще я знаю і те, що Батлер сподівався витягти із шкатулки виграшний лотерейний квиток, якого подарував Сусанні Вертьєнтес.
— Це виглядає надто загадково, — зауважив Гастон. — Краще б вам розповісти про все спочатку.
Я знизав плечима.
— Не так уже й загадково, — відповів я. — Слухайте…
27. ПРИЙНЯТИЙ ГАМБІТКоли я скінчив розповідь, лейтенант і Рене багатозначно перезирнулися.
Настала довга тиша.