Арахнофобія - Юрій Володимирович Сорока
Жартую, Наталко, жартую. Я це написав лише для того, щоб примусити тебе страждати від мук ревнощів! Як, ти не відчула мук ревнощів? Це несправедливо…
Довгий час я не міг зрозуміти, навіщо Барбара звернулася до мене. Дійсно, навіщо ворушити справу? Хіба логіка не підказує залишити все на плин часу, який принесе забуття? На сто відсотків я й зараз не маю відповіді на це запитання. Найімовірніше, розрахунок був на ту саму банальну жадібність, коли приватний детектив, отримавши добрі гроші, буде дивитися на замовника з собачою відданістю й покине розслідування за першим його наказом, одночасно залишаючись живим свідком щедрості невтішної вдови, безмежного горя й намагань урятувати коханого збоку. Вона ніяк не розраховувала, що я піду до кінця, і в цьому була її помилка. Можливо, Барбарою керували й інші задуми, але принаймні я не бачу іншого пояснення моєї з нею зустрічі.
Тим часом почав давати свідчення «пильний громадянин», котрий за наказом Стоцького приніс до поліційного відділка пістолет із моїми відбитками пальців. Його, швидше за все, використовували «втемну», але дещо корисне він усе ж таки розповів. А саме: він кілька разів бачив Барбару Красовську в товаристві Павла Стоцького. Віват! Коло навкруг «чорної вдови» звужується!
30 липня. Сьогодні великий день! Нарешті маю нагоду заперечити песимістичні міркування Маріуша про те, що я збудував усі звинувачення проти Барбари на манер повітряного замку, позбавленими доказів, як повітряна споруда фундаменту. Ми нарешті отримали дозвіл на ексгумацію тіл трьох із довгої вервечки чоловіків «чорної вдови». Одноголосно ми з Маріушем вирішили не тривожити прах пана Красовського, підозрюючи, що він уник долі своїх послідовників і помер саме від того, про що було записано в офіційному звіті комісії з розслідування катастрофи. Починаємо з праху пана Качинського.
Сказати, що процедура ексгумації є процедурою не надто приємною, – нічого не сказати. І не лише тому, що справу тут доводиться мати з трупом людини, котра померла й була похована великий проміжок часу тому. Я не перебільшу, сказавши, що Маріуш виконав титанічну роботу, оформивши всі необхідні документи для того, щоб тіло пана Качинського, котре спочивало в землі вже майже два десятка літ, з'явилося на столі в патологоанатома. Серед переліку паперів, необхідних для ексгумації, були постанова про порушення карної справи; дозволи від родичів покійного; висновок судових медиків про доцільність ексгумації через темп і характер біологічних змін у трупі; виписки з книг реєстрації комунальних і ритуальних служб про місце поховання; дозвіл санітарно-епідеміологічного контролю за станом місць поховання і навіть офіційно затверджена форма інструктажу з техніки безпеки осіб, котрі братимуть безпосередньо участь у процедурі ексгумації. Але нарешті все офіційно оформлено, і ми від'їжджаємо до невеличкого селища Прашка, що неподалік від Ченстохової, де на місцевому кладовищі знайшов своє останнє пристановище пан Качинський.
День видався похмурим, і кілька разів починав накрапувати дощ, тож Маріуш уже хотів перенести ексгумацію на наступний день, але врешті мені вдалося вмовити його продовжити, і вся наша різношерста компанія почимчикувала на кладовище. А за годину потемніла дубова домовина з прахом зайняла своє місце в кузові фургона, фотограф і відеооператор закінчили зйомку, зафіксувавши до дрібниць усі деталі процедури, і ми виїхали до моргу.
Так, не хотів би я бути патологоанатомом! Як можна взагалі думати про їжу секс або сутність життя після виконання таких службових обов'язків? Думаю, зі мною погодяться в цьому майже всі. Втім, від вигляду покійника, що пролежав двадцять років у землі, я очікував гіршого. Але геть, геть спогади! У мене таких спогадів більш аніж достатньо для однієї людини… Тепер мусимо очікувати на результат ексгумації.
2 серпня. Ваш покірний слуга – ясновидець. Так, і я не побоюся виглядати нескромним. В організмі Качинського на момент смерті було п'ятдесят вісім міліграмів алдріну на кілограм ваги! Як зауважив експерт, щоб набрати таку кількість цієї гидоти, її потрібно було вживати щоденно протягом кількох місяців, одночасно уникаючи перевищення дози, щоб не отримати гострого отруєння, яке могло викликати підозри.
Ще одна, на мій погляд, цікава деталь: мати Бондаренка в розмові зі мною згадувала, що, познайомившись із Барбарою, Євген повністю відмовився від алкоголю, пив тільки сік, який Барбара, навіть будучи в гостях у Євгенових родичів, мала з собою кілька літрів. Як це пояснити? Можливо, Барбара не терпіла спиртного? Але я добре пам'ятаю, як вона цмулила коньяк у моєму готельному номері й зовсім не виглядала нещасною. Як виявилося, пан Качинський, котрий усе своє життя полюбляв чарочку і добру компанію, теж різко змінив після одруження своє ставлення до алкоголю – він зовсім покинув пити. Теж збіг? Та скринька легко відчинялась. Я лише зателефонував Федькові і дав йому завдання потрусити Інтернет у пошуках потрібної інформації. І ось, як то кажуть, вуаля! Алдрін, як виявилося, погано розчиняється уводі, у спирті ж не розчиняється взагалі. Тож чи не найкраще його додавати в непрозору рідину, таку наприклад, як ананасовий сік із м'якоттю (це я тобі нагадаю окремо, павучихо!). Тим паче, що порошок не має жодного смаку або запаху. А от пиячити своїм жертвам Барбара не могла дозволити – алкоголь допомагав виводити отруту з організму, залишаючи марними її намагання вкоротити віку своїм благовірним.
4 серпня. За минулих два дні – ще дві ексгумації. Процедура вже стає звичною. З нового – хіба що шалений опір
