Арахнофобія - Юрій Володимирович Сорока

class="book">– Я бачу, ти щось замислив, Ярику, – знизав плечима Маріуш. – Ти надзвичайна людина. Скажи, після всього, що відбулося, ти хочеш далі балансувати на лезі бритви, проміж смертю й ув'язненням? Ти азартний чоловік, мені це відомо. Але чи варто отримувати адреналін саме таким шляхом?

Ярослав зробив ковток запашного напою і випустив кілечко диму.

– Ніякого азарту, Маріуше. Я лише допоможу тобі розкрити кілька справ тут, у Польщі, а також помститися за одну інтелігентну жінку, яка мешкає у Львові. У неї відібрали єдине, що вона мала, – сина-одинака.

– І що ти пропонуєш для початку?

– Для початку… – Ярослав схопився з крісла й заходив по кімнаті. – Я пропоную варшавській поліції розпочати операцію під кодовою назвою «Чорна вдова» й дуже уважно придивитися до нещасної Барбари Красовської. І щось мені підказує, що вона вже не один і не два рази була вдовою за своє не надто довге життя. І ще одне. У моїй валізі є пластиковий пакет із склянкою. Нехай твій розумник-експерт перевірить його на два предмети: пальчики пані Барбари і речовину з хитрою назвою алдрін.

Розділ 8

Наступні два тижні стали як для Ярослава, так і для Маріуша днями кропіткої праці. І робота дала свої плоди. Вони перебували весь час разом. Разом перебирали папери в архівах, відшукували файли із старими публікаціями у пресі, їздили на зустрічі з різними свідками давніх подій, отримували дозволи на ексгумацію, доступ до записів Міністерства оборони Речі Посполитої Польської, до перевірки численних звітів страхових компаній, банків і фінансових установ. Це був зоряний час Маріуша Грабовського – заступника начальника кримінальної поліції найбільшого з мікрорайонів Варшави. І тріумф приватного детектива Ярослава Савицького. Вони не мали часу на перепочинок, але не відчували втоми, заглиблюючись у нетрі найпекельнішого злочину з-понад усіх, із якими зустрічалися за все своє життя. Злочину, схема якого була розроблена і втілена з надлюдською жорстокістю. Злочину, у якому небезпечні й досвідчені бандити стали сліпими виконавцями, не підозрюючи, що й вони самі є лише розмінною картою у чужій грі. Злочину холодного й безжального, тобто такого, на який спроможна лише слабка жінка. Але все по порядку. Краще за будь-який опис вищезгаданих подій може слугувати своєрідний діаріуш, що його на прохання Наталїї Кондратюк змушений був вести Ярослав. Тож, не намагаючись вигадати велосипед, автор бере на себе відповідальність навести вищезгаданий щоденник, одразу, однак, заявляючи: дії автора не можуть бути розцінені як порушення авторських прав, позаяк записи подано тут із дозволу детектива, а його авторство над цими рядками взагалі не оформлене юридично. Отже, вперед, читачу!

23 липня. Ми починаємо. Чорт, я почуваюся дурнувато. Який із мене писака?! Я звик діяти, а не розповідати казочки. Кондратюк, знай: я вдячний тобі за допомогу, нашу пізнішу зустріч і… а, сама напросилася! І за нашу шалену ніч! Але я ще прийду до тебе й запитаю: навіщо ти примусила мене вдавати з себе Чейза? Начувайся, Наталіє Кондратюк!

Маріуша моя ідея, звичайно, не надто окрилила. Проте Маріуш справжній мент, у доброму розумінні цього слова. А справжній мент ніколи не залишить таку наживку, яку підкинув йому я. І справа тут навіть не в можливості заробити «бали» перед начальством. Це азарт. Азарт мисливця, котрий іде слідом дичини. А боротьба з якою дичиною може зрівнятися з боротьбою проти холоднокровного та до біса розумного вбивці? Так, він заковтнув мою наживку, і я ні на мить не сумнівався в такому розвитку подій.

Отже, Барбара Красовська. Зараз я навіть не можу сказати, коли відчув, що вона в цій справі не просто потерпіла, а щось страшніше. Може, тоді, під час її відвідин мого готелю? Чи тоді, коли помітив її запальничку серед речей Мостового та Сердюка? Навряд, хоча щось підозріле в ній відчувалося. Остаточно все сформувалося, коли я дивився їй в очі під час нашої останньої зустрічі. У тих очах не було жодного натяку на милосердя. Це були очі змії, не жінки. Поза всяким сумнівом, підозру викликав не один лише погляд. Головне – це алдрін. Він не давав мені спокою від початку. Як міг опинитися рідкісний пестицид в організмі Бондаренка в такій кількості? Чи випадковість це? Але я досить довго у своєму бізнесі, щоб затямити – випадків тут не трапляється. Зараз у мене відчуття, що я стою на порозі великого відкриття. Відкриття нових вершин, чи то пак прірв, до яких може призвести жадоба збагачення, помножена на позбавлений моралі й людинолюбства хворий розум убивці. Втім, може, для мене це й не відкриття? Не знаю, в будь-якому разі тендітна жінка-вбивця – це відкриття. Тож починаємо працювати.

24 липня. Мої сподівання справджуються. Чесно кажучи, навіть не сподівався, що все відбудеться так швидко. Разом з тим не розумію, як це могло пройти повз мою увагу раніше. Адже мотив убивства Бондаренка був зовсім поряд – практично на поверхні! Єдине, що допомагає мені зберегти рештки самолюбства, це те, що від початку роботи у Варшаві я не мав вільної хвилини для аналізу подій. Маю надію, моя письменниця не надто випинатиме факт моєї недалекоглядності. Не рекомендую. Я хоч і не злопам'ятний, але часом злий і пам'ять маю добру. Але геть ліричні відступи! Мотив убивства очевидний – за три місяці до смерті Євген застрахував своє життя на мільйон евро. І єдиним спадкоємцем залишив кого? Правильно, улюблену дружину Басю. Чорт забирай, що він відчував, підписуючи страховий поліс, який став для нього смертним вироком? Цього ми вже не довідаємося ніколи. Є деяка вірогідність того, що я помиляюся, але особисто я в помилку не вірю. Як би там не було, стає дедалі цікавіше. Ще б пак, Маріуш сьогодні заявив, що, коли не вжити деяких заходів для посилення моєї безпеки, він не дасть за моє життя й ламаного гроша. Оптимістична заява. Ех, Барбаро, Барбаро… Невже ти здатна спровадити до кращого світу такого гарного коханця? Втім, хто сказав, що Бондаренко був гіршим? Як би там не було, мушу скоритися. Увечері ми імітуємо мій від'їзд до Львова, а після цього я зможу працювати лише в тіні й