– Вітаю з прибуттям до нашої країни, бригадний генерале авіації.
– Зверни, будь ласка, увагу, Джеммі, – сказав Кемпбелл, киваючи на значок Красіна. – Парашутист, як Рон.
– На жаль, – сказав Красін, – зараз я просто писар.
– Не вірте йому, – озвався Веллс. – Я вважаю, ми з Колею – найкращі хлопці в Москві й нас лише двоє, хто не вживає алкоголю. Еге ж, Колю? Знаєш, Джеммі, чому б тобі не прихопити партнера й не прийти пограти в теніс проти Колі й мене?
– Мені ближче регбі, – відказав Кемпбелл. – Майже футбольне поле, але без усіх захисних перепон, які ви, американці, вважаєте такими необхідними.
Веллс розсміявся.
– Я бачу, Коля збирається встати рано-вранці й обіграти тебе. Гей, Колю, не будь таким серйозним, ми ж лише на вечірці.
– Пробачте, – сказав Красін. – Я думаю про інші речі.
– Що, є чутки про переворот? – запитав Веллс.
– Може дійти й до цього, – похитав головою Красін.
Джеймс дивився на нього.
– Господи, я вірю, що ти маєш саме це на увазі, але звідки тобі щось відомо, Колю? Чи ти не можеш нам сказати?
Красін роззирнувся довкола. Два десятки барвистих гуртків змінювалися у розмірах, мов амеби, коли від якогось із них хтось відокремлювався, а до іншого приєднувавсь у повільному танку коротких, нічого не вартих дипломатичних розмов.
– Можемо ми побути десь самі?
– Гадаю, посол не буде заперечувати, якщо ми підемо до його вітальні, – сказав Кемпбелл.
* * *Кемпбелл стояв перед великим, різьбленим каміном, а Красін і Веллс сиділи по обидва боки від нього в блакитно-зелених дамаських кріслах. Красін крутив у пальцях свою склянку. Нарешті він підвів голову:
– Це не офіційно і я не маю ніякого підтвердження.
Веллс розуміюче кивнув.
– Але, – вів далі Красін, – ми одержали повідомлення, що батальйони стратегічних ядерних сил збираються присягти на вірність Українській державі.
– Хай йому чорт! – вигукнув Веллс. – Хоч які розходження мали ці негідники з вами з приводу поділу людей і обладнання колишньої Радянської Армії, вони погодилися, що всі стратегічні ядерні ракети залишаються під спільним командуванням.
Підхопившись на ноги, він вказівним пальцем тицяв у Красіна, немов саме Красін був у всьому винний.
– Білий дім натякав, що після розвалу Радянського Союзу ми бажаємо мати справу лише з однією ядерною державою й ця держава – Росія.
– Українці, які запускають міжконтинентальні балістичні ракети, – це для мене більш ніж серйозно, – завважив Кемпбелл.
– На щастя, – сказав Веллс, – це єдине, чого вони зробити з ракетами не можуть, вірно. Колю?
Красін змовчав.
– Послухайте, генерал Чурбанов урочисто заявив про це в парламентській Комісії з озброєння. В моєму кабінеті лежить копія його заяви. Ваші ядерні ракети мають більше електронних засобів захисту, ніж гріхів у новоорлеанської повії. Цілий букет кодів має бути введений вірними людьми тут, у Москві, в точно визначеній послідовності й протягом точно визначеного часу, інакше ті ракети не можуть бути запущені.
– Чурбанов – танкіст, – сказав Красін.
– Вам би не слід говорити нам, що генерал Чурбанов не розуміється на системі команд контролю вашими ядерними ракетами, вірно? – запитав Кемпбелл.
– Я сказав лише, що Чурбанов читав добре підготовлене резюме.
– А хто готував це резюме? – запитав Кемпбелл.
Красін вивчав свою порожню склянку.
– Коли націоналізм уперше почав штовхати Радянський Союз до поділу, – промовив він, – вище командування стало турбуватися, що українці, казахи й інші можуть заволодіти ядерною зброєю на своїх територіях. Бажано було, щоб вони знали, – ракети не можуть бути запущені без розблокування і пускових кодів, які відомі лише Москві. Тоді вище командування й зробило таку заяву.
– Ви хочете сказати, що Чурбанов брехав Парламентові? – запитав Веллс.
– Те, що говорив Чурбанов, більш-менш справедливе щодо нових ракет, які ви називаєте СС-24 та СС-25. Але в Україні є, крім того, 130 шахт базування СС-19.
– Господи, і вони не мають ніяких систем електронного захисту?
– Мають, але, боюся, системи не такі складні, так що їх можна виключити із заяви Чурбанова, – Красін важко зітхнув. – Було б нечесно з мого боку, якби я не сказав вам, Роне, що в Дніпропетровському центрі виробництва й удосконалення ракет знайдеться дві сотні інженерів, спроможних перенацілити ці ракети в обхід блокуючих механізмів.
– І запустити? – запитав Кемпбелл.
Красін кивнув.
– Боже милий! – вигукнув Веллс.
– Знаєте, – вів далі Красін, – я б не хотів тривожити вас. Повідомлення не підтверджені. Досі ми завжди вважали ракетні війська найнадійнішими в армії.
– Я ціную твою відвертість, Колю, – сказав Веллс.
Красін підвівся.
– Прошу мене вибачити, сьогодні ввечері лечу до Києва, щоб дізнатися, що там справді діється. Якщо виявиться щось серйозне, я вас повідомлю.
– Боже милий! – знову вигукнув Веллс, коли Красін пішов. Ходив кімнатою, мов боксер перед боєм за звання чемпіона. – Цим негідникам-українцям довіряти не можна.
Кемпбелл поклав руку на камін.
– Як один із кельтських диваків, я можу зрозуміти, що відчуваєш, опинившись у маленькій країні, поряд з великим, сильним сусідом. Але Україна не дуже маленька, вдвічі більша від Об’єднаного Королівства. І ми маємо власні, незалежні ядерні засоби стримування. Чому ж не повинна їх мати Україна?
– Тому, Джеммі, що після всього цього галасу про користь незалежности їхня економіка опинилася в болоті. В них немає, як у нас, традицій демократії. Це класичний сценарій їхніх давніх фашистських мрій виборсатись нагору.
– Фашистських?
– Так. Під шкірою вони фашисти. Хто були
