– Навпаки, – заперечив Красін. – Президентові слід прийняти пораду американців. – Його зуби оголилися в усмішці. – Едуард має порадити йому, що найбільш кваліфікованою особою, яка могла б очолити розслідування, є Валентин, а він прийде до висновку, що УПА – це банда ренегатів колишніх загонів ОМОН, що намагаються спровокувати російське населення на акції проти українців. А я запропоную співробітництво з українською СБ в розслідуванні.
Валентин Титов, член Комітету оборони російського Парламенту, дивився крізь окуляри без оправи.
– Добра думка, Красін.
– Це може зняти вас з гачка, але не змінить антиросійських настроїв в Україні. Існує тенденція усувати росіян з найвищих посад в оборонній промисловості, – невдоволено пробурчав Володимир Сєдих, директор Дніпропетровського центру вдосконалення й виробництва ракет. Він відростив довгого чуба й зачісував його з одного боку голови на другий, марно намагаючись прикрити ним лисину. Красін вважав його за слабака.
Генерал-майор Аркадій Колінько, з іншого боку, завоював повагу Красіна ще в Афганістані. Зараз, командуючи 46-ю гвардійською танковою дивізією, Колінько відчував себе більш комфортабельно в полі зі своїми військами, ніж у цьому перегрітому, але на диво безликому будинку урядової дачі. Він послабив краватку й розстебнув верхній ґудзик сорочки. З-під чорних кошлатих брів його очі осудливо дивилися на Красіна.
– Це не зупинить гівнюків з преси запитати, чому я планував передачу підпорядкованих Марченкову ракет.
Чурбанов нахилився вперед і ткнув сигаретою в квадратну скляну попільничку.
– Я хочу знати, чому це трапилося, – сказав він вимогливо.
– Тому, що я був надто жалісливий, – відказав Красін. – Повірив слову вдови Марченкової, що вона нікому не скаже, куди й з якою метою їхав її чоловік. Цього більше не трапиться, обіцяю вам.
Короткозорого Титова багаторічне перебування на посаді комуністичного божка Омська навчило не довіряти обіцянкам Москви.
– Що перешкодить цій жінці впізнати вас як таємничого полковника, а пресі – пов’язати ваше ім’я з цією групою?
Красін був незворушний.
– Валерія Марченкова отруїла своїх синів, а потім учинила самогубство.
Титов насупився:
– Коли?
– Завтра.
– Подібна акція належить до нашої компетенції. – Полковник Максим Баталов мав недовірливий погляд і негарно кривив рота. Він без вагань перейшов з КГБ до російського Міністерства безпеки: його кабінет і діяльність контррозвідника не змінилися. Мішин вважав суттєвим те, щоб до справи залучити патріотичну фракцію міністерства.
– Вона військова, – завважив Красін.
– Вам слід було подумати про це раніше, ніж вона розбазікалася перед західними кореспондентами, – сказав Баталов.
– Сварка нікуди нас не приведе, – сказав Мішин. – Комісія в справі Марченкової не забариться з чіткими висновками. Але ми все ще стоїмо перед більшою проблемою.
– Цілком вірно, – ствердно кивнув Чурбанов. – Українці взяли нас за горло. Ми вимагали для себе більшість ракет, а зараз виявилося, що не можемо їх обслуговувати, бо залишилися без запасних частин з України.
Мішин говорив далі:
– Це викриття в пресі викликало в світі помітну симпатію до України. МВФ погодився навіть на більший пакет допомоги, ніж українці сміли надіятися. Їм більше не потрібно продавати сільськогосподарську продукцію нам, і якщо вони, як погрожували, припинять поставки, я не бачу, як ми зможемо уникнути нестачі продуктів харчування в Росії.
– Просто, – сказав Попов. – Запровадимо воєнний стан, поки не розберемося з економікою й українцями. Люди побачили, що демократія зробила їхнє життя набагато гіршим, ніж було досі. Цього разу народ нас підтримає.
Чурбанов вертів свої запонки.
– Американці такого не потерплять.
– До біса американців! – Віце-адмірал Горбунов підвівся й вийшов з кімнати.
– Люди виходять на вулиці за Вєтровського, – сказав Баталов. – Кажуть, лише він здатен відродити російську гордість і заповнити магазини продуктами за доступними цінами. Минулої неділі мітинг на Манежній площі зібрав понад сто п’ятдесят тисяч.
– Вєтровський – фашист, – прокоментував Чурбанов. – Божевільний.
– Люди називають його патріотом, – сказав Баталов.
– Коли Вєтровський виступав у Академії Генерального штабу, йому аплодували стоячи.
– Ми погодилися, що замінити Президента на цій стадії було б надто ризиковано, – застеріг Мішин. – Якщо ним стане Вєтровський, американці припинять економічну допомогу.
– До біса американців! – Віце-адмірал Горбунов поставив крижано-холодну пляшку горілки на стіл і пішов до шафи по склянки. – Зараз саме час довести, з чого ми зроблені. Що ти скажеш, Аркадію?
– Або наш сьогоднішній Президент зупинить Україну, щоб не лякала нас, – сказав генерал Колінько, – або ми знайдемо когось іншого, хто це зробить.
Чурбанов стукнув по столі:
– Це ви довели нас до цієї неприємної ситуації, Красін! Ваш план дестабілізації України призвів до зворотних наслідків завдяки... ось цьому, – він кволо кивнув рукою в бік «Кореспондента».
Горбунов припинив наливати горілку. Тепер усі втупились у Красіна.
– Якщо ми дійшли висновку, що українці відгородилися кордоном, – сказав Красін, – я можу сказати, що в нас немає іншого вибору, як забрати їхню королеву й оголосити мат.
– Що ви пропонуєте? – запитав Чурбанов.
Коли всі знову глянули на нього, Красін тихо проказав:
– Ми анексуємо Східну Україну!
Віце-адмірал Горбунов і генерал Колінько схвально вигукнули, але реакція інших коливалася від скепсису до обурення.
– Ви, мабуть, збожеволіли, – почав був Чурбанов, – американці...
– До біса...
Красін застережно підняв руку:
– Без бажання з нашого боку й лише при підтримці НАТО.
– Гадаю, нам краще послухати, що він скаже, – мовив Мішин, глибоко затягшись сигаретою.
Красін відкинувся на своєму стільці.
– Скажіть мені, будь ласка, за якої обставини НАТО не лише підтримає, але й вимагатиме нашої військової інтервенції в Україну?
Усмішка
