Острів Каміно - Джон Гришем
Енді незабаром все ж перейшов на воду з льодом, що не могло не викликати полегшення в усіх присутніх.
Кобб заповзявся розповідати історію з тюремного життя про те, як один 18-річний в’язень зазнав сексуального насильства від співкамерника, скінченого покидька. Коли відтоді минуло багато часу й обидва вже вийшли на умовно-дострокове звільнення, той хлопець вистежив свого кривдника, який став провадити тихе життя в передмісті, ніби й забувши про темне минуле. І тоді настав час помсти.
Історія була довга й цікава, і, коли Кобб закінчив, Енді вигукнув:
— Оце маєш! Адже суцільна вигадка, від початку й до кінця! Це, мабуть, твоя наступна книжка.
— Ні— клянуся, що правда.
— Чорта з два! Ти вже раніше таке втинав: розповідав нам небилицю, аби подивитися, як ми відреагуємо, а наступного року то вже був твій наступний роман.
— Ну, я подумував про це написати. Що скажете, панове: чи буде продаватися?
— Мені подобається,— зауважив Брюс.— Але раджу тобі не надто розписувати сцени зґвалтування у в’язниці. Тут ти, як на мене, трохи перестарався.
— Ти зовсім як мій агент кажеш,— пробурмотів Кобб і дістав з кишені сорочки ручку, ніби збираючись робити нотатки.— Так, що ще? Мерсер, що скажете?
— О, я теж: маю право голосу?
— А чом би й ні? Ваш голос важитиме не менше, ніж те, що кажуть усі ці графомани.
— А я, може, скористаюся цим сюжетом!— заявив Енді, і всі розсміялися.
— І правда, тобі гарний сюжет точно не завадив би. Ти вклався в термін?
— Так, відправив рукопис — і вже отримав його назад. Кажуть, проблеми зі структурою.
— З минулою твоєю книжкою було те саме, проте її все одно надрукували.
— І правильно зробили: потім не встигали надрукувати достатньо!
— Так, хлоп’ята!— втрутилася Майра.— Порушуєте перше правило: жодних розмов про свої книги.
— Це весь вечір може тривати,— прошепотів Брюс до Мерсер достатньо голосно, щоб усі могли почути.
Вона, як і всі, полюбляла добродушне кепкування, проте досі їй не доводилося опинятися в компанії письменників, які настільки радо підколювали одне одного, але не зі зла, а лише задля жарту.
— А що, як той хлопець із в’язниці насправді був вампіром?— втрутилася Емі, розчервоніла від вина.
У відповідь пролунав вибух сміху.
— Ого, а чого ж я про це не подумав!— ураз відгукнувся Кобб. — Ми могли б розпочати спільну серію про вампірів у в’язниці. Як на мене, чудова ідея. Що скажеш?
— Я скажу своєму агентові, щоб він подзвонив твоєму, а там вони, диви, про щось і домовляться.
— І хтось іще дивується, чому в літературі зараз такі кепські справи,— вдало ввернула Лі.
Коли затихнув новий вибух реготу, Кобб промовив:
— Знов літературна мафія не дає дихати.
На кілька хвилин за столом потихішало: всі взялися за їжу. Невдовзі Кобб почав гмикати, а тоді промовив:
— «Проблеми зі структурою». От цікаво, що це означає?
— Значить, що сюжет кепський,— відгукнулася Майра.— До речі, так воно і є. Я, правду сказати, ніколи не була від нього в захваті.
— Знаєш, ти ж завжди можеш видати роман за власний рахунок. А Брюс його помістить на тому своєму розкладному картковому столику в глибині книгарні, де він складає всі такі добровільно надані твори.
— Та годі вам — там уже й так нема місця,— відгукнувся Брюс.
Майра, звернувшись до Мерсер, змінила тему:
— Отже, Мерсер, ви тут уже провели кілька днів. Чи можна запитати, як іде ваша робота?
— Дуже проблемне питання,— відповіла вона з усмішкою.
— То ви намагаєтеся закінчити книгу чи почати нову?
— Я й сама не знаю,— зізналася Мерсер.— Я, напевно, викину те, що написала досі, й почну якось інакше. Я досі не визначилася.
— Ну, якщо вам потрібна якась порада щодо будь-яких аспектів творчості, чи її публікації, чи любові, стосунків, їжі, вина, подорожей, політики й усього на світі, то ви прийшли куди треба. Лише погляньте на людей, які тут зібралися. Адже тут одні експерти!
— Це я вже зрозуміла.
