Острів Каміно - Джон Гришем

— От я й кажу,— втрутилася Майра.— Ні слова про політику.

— Як щодо футболу?— поцікавився Кобб.

— Ані політики, ані футболу,— посміхнулася Майра.— Брюсе, а ти про що хотів би побалакати?

— Про політику й футбол,— відповів той, і всі засміялися.

— Що там наступного тижня буде у твоєму магазині?

— Ну, в середу знов приїздить Серена Роуч. Я вас усіх чекатиму на автограф-сесії.

— У сьогоднішніх ранкових «Нью-Йорк Таймз» її змішали з брудом, — не без зловтіхи повідомила Емі.— Читали?

— Та хто читає «Таймз»?— зневажливо вимовив Кобб.— Лівацьке лайно.

— А я була б ой як не проти, якби мене змішали з брудом у «Таймз» — та чого там, бодай де-небудь,— зізналася Лі.— А про що її книжка?

— Це її четвертий роман, і йдеться там про незаміжню жінку, що живе у Нью-Йорку й має неабиякі проблеми з особистим життям.

— Так оригінально!— вигукнув Енді. — Мені вже не терпиться її прочитати.

Він покінчив уже з другою подвійною порцією горілки й попросив Дору налити йому ще. Майра насупилася, поглянувши на Брюса, який знизав плечима, ніби кажучи: що зробиш, він доросла людина.

— Гаспачо,— оголосила Майра, підіймаючи ложку.— Налітай!

Гості вмить розділилися на групи й узялися водночас балакати. Кобб з Енді стиха обговорювали політику, Лі з Джеєм приткнулися одне до одного в кінці столу й обговорювали чиюсь книжку, Майра й Емі розпитували про новий ресторан, а Брюс повернувся до Мерсер і м’яко промовив:

— Пробачте, що згадав про смерть Тесси. Це дійсно було нетактовно.

— Зовсім ні,— відгукнулася вона.— Відтоді минуло вже багато часу.

— Я добре знав Портера. Він був постійним відвідувачем мого магазину — обожнював детективи. Тесса заходила десь раз на рік і ніколи багато не купувала. Здається, я пригадую, як вона приходила з онукою, але то було багато років тому, так що спогади вже зовсім нечіткі.

— А ви надовго тут?— поцікавилася Ноель.

Мерсер не сумнівалася, що все, що вона розповіла Майрі, уже було передано Брюсові.

— На кілька місяців. У мене зараз перерва між роботами — чи, краще сказати, я безробітна. Останні три роки я займалася викладанням, але, сподіваюся, що це для мене вже в минулому. Та годі про мене — прошу, розкажіть мені про свій магазин.

— Я торгую французьким антикваріатом,— відповіла Ноель. — Мій магазин — просто поряд із Брюсовим. Родом я з Нового Орлеана, але за якийсь час після знайомства з Брюсом переїхала сюди — невдовзі після Катріни.

М’яка, чітка, ідеальна дикція, ані натяку на новоорлеанський акцент — та й на будь-яку іншу недосконалість. Обручки в неї не було, зате було чимало інших прикрас.

— Отже, у 2005-му, за місяць після нещастя з Тессою, — сказала Мерсер.— Я добре пам’ятаю той час.

— А ви були тут, коли це сталося?— запитав Брюс.

— Ні, то було перше за чотирнадцять років літо, яке я проводила не тут. Мені довелося тоді влаштуватися на роботу, щоб платити за університет, і працювала я в Мемфісі— моєму рідному місті.

Дора прибирала зі столу брудний посуд і підливала всім вина. Голос Енді ставав дедалі гучнішим.

— А діти у вас є?— поцікавилася Мерсер.

Обоє посміхнулися й похитали головами.

— Ми просто ніколи не мали на це часу,— відповіла Ноель.— Я багато подорожую й торгую — здебільшого у Франції,— а Брюс весь тиждень працює у своєму магазині.

— То ви з нею не їздите?— запитала Мерсер у Брюса.

— Нечасто. Проте саме там ми одружилися.

А от і неправда. Це була легка, невимушена брехня, адже вони давно до неї звикли. Мерсер відпила вина й нагадала собі, що сидить поруч з одним із найуспішніших торговців краденими рідкісними книгами в усій країні. Розмовляючи з Ноель про південну Францію й тамтешню торгівлю старовиною, Мерсер питала себе, наскільки багато тій відомо про справу Брюса. Якщо він дійсно виклав мільйон за рукописи Фіцджеральда, Ноель би точно про це знала — адже так? Зрештою, Брюс не був якимось там магнатом із бізнесом у різних куточках світу й можливостями таємно переміщати й приховувати гроші. Він був книготорговцем у маленькому містечку й практично жив у своєму магазині. Як би він приховав такі гроші від Ноель? Вона просто мусила знати.

Брюс дуже схвально відгукнувся про «Жовтневий дощ» і поцікавився в Мерсер, чому та так раптово перервала своє перше турне. Майра почула це і, закликавши всіх до тиші, попросила Мерсер розповісти свою історію. Поки Дора розкладала по тарілках печену ставриду, розпочалася бесіда про книжкові тури, і кожен із присутніх мав що розповісти. Лі, Джей і Кобб зізналися, що їм теж доводилося марно просиджувати по кілька годин у задній частині