— Ви!
— Хто злітає у повітря?
— Ви… Я вибачаюсь, і Джеймс Бонд. Ні! Якщо треба буде, ми всі злетимо в повітря. Всі!
В цей час трапом піднімався прямий, мов тичка, полковник Шмульке. Він перевдягнувся в бродячого торговця і голосно вигукував:
— Голки, гудзики, англійські нитки!
Жюжю поглянув на «торговця» й запитав у Крапаса:
— Чи у вас не знайдеться куточка на кораблі, де можна було б пересидіти візит цього телепня?
— Прошу! Вас у каюту проведе мій моряк, Рапас. Але пробачте, я гадав, що цей довготелесий з вашого особистого почту?
— Ні, цей шваб ні з ким товаришувати не може. Він проти всього світу, отож ми йому добряче всиплемо. Мій планчик дуже простий…
Капітан тільки-но встиг замкнути двері, як через інші ввіпхався Том Сільке, тобто полковник Шмульке. Його високо закручені кайзерівські вуса ще здалеку вилискували крохмалем і дорогими кремами. Гість зняв з шиї скриньку, витер піт і мовив:
— Як приватний шпигун, маю заявити: навколо вашої вантажної шхуни так і снують усякі підозрілі типи. Вони мені не дуже до вподоби.
А тим часом трапом уже піднімався таємний радник. Він натяг на голову червону турецьку феску, вдяг широкі козацькі штани й удавав із себе продавця води. На його широкій спині булькала величезна сулія в плетеному кошику, а на широкому поясі висіло кілька баклажок і кілька кухлів. Побачивши радника, Шмульке скривився.
— Не соромся, — попередив його Крапас. — Якщо ви не проти, мій моряк проведе вас в апартаменти Юле Цесорюте, або леді Нокс. Брук, допоможи цьому джентльменові знайти двері.
Через кілька хвилин у двері ледь проліз «продавець води», зняв кошик і кинувся обіймати Крапаса:
— Здоров, земляче! Вітання тобі від Нікодемаса Голотовича! Міцний старий! Лист написав і подарунки передав через моїх друзів.
— А як же залізо?
— К бісу залізо. Вже котрий день — ніяких інструкцій. Купн в мене ту карту, бо мені гроші потрібні, — він поклав на стіл зім’ятого папірця і розправив його долонями.
Цю мить на трапі з’явився князь Джовані Джовіні. Він перевдягнувся в бродячого співака:
— Santa Liucija!.. — голосно виводив він.
«Ось і зібралися всі», — подумав Крапас і наказав команді підняти якір. Розгорнувши вітрила, корабель тихенько вийшов з порту Бімбамбули. У відкритому морі Крапас наказав Напасові спуститися в трюм і пильнувати і вдень і вночі мотор. Доку і Рапасові звелів узяти снайперські гвинтівки й пильно чергувати на палубі, а сам, залишивши Брука біля керма, повернувся в каюту. Відіпхнув шафу і випустив Джеймса Бонда.
— Що накажете далі, сер? — спитав його капітан.
— Які негідники! — лютував Бонд. — Бачу, що помилявся. Ваш план геніальний, містере Нокс. Ось вам чек на мільйон фунтів стерлінгів.
— Пробачте, але про такі гроші не було ніякої мови.
— Авжеж, — почав викручуватися великий шпигун, — але навіщо нам їхати на безлюдний острів? Як тільки зникне берег, одразу ж випірнуть два підводних човни. Ми переберемося до них. Я з містером Бруком і моряком Доком — в один, а ви з усією родиною — в інший. Операцію закінчать кілька торпед і море. Той мільйон — це компенсація за ваш «Дельфін».
— А коли я не погоджусь? — за спиною Джеймса відчинилися таємні двері. В них з’явився старий Напас, озброєний швидкострільною гвинтівкою.
— Тоді й ви підете на дно, — відповів Бонд. — Але я не радив би, мільйон — не так уже мало за таку гнилицю.
— Гаразд, попливімо далі, містере Бонд, а поки що прошу покласти зброю, — наказав Крапас. — Гру закінчено.
— Божевільні! Я ж кажу: за нами пливуть підводні човни. Не дочекавшись мого знаку, вони торпедують ваше корито!
— Ми й до цього підготувалися, — відповів Крапас, замкнув каюту й швидко піднявся на палубу. — Хлопці, увага! Напасе, запускай мотор! Брук, до керма й покажи, на що здатний капітан крейсера! А ви, стрільці, в кожного, хто вилізе з підводного човна, стріляйте без попередження.
Залізні страховиська не примусили себе довго чекати. Першими вистромилися перископи, потім гармати й круглі люки. Але тільки-но хтось з’явився в отворі люка, одразу ж падав підстрелений.
— Повну швидкість! — гукнув Крапас Напасові, і корабель швидко рвонув уперед.
— Прокляття! — почувши гул мотора, верещав Бонд. — Вони нас торпедуватимуть. Ми злетимо в повітря!
Його вереск розбудив Джовані Джовіні. Впізнавши великого розвідника, князь ввічливо запропонував:
— Вам треба прополоскати горло.
— Я не соліст опери, — образився розвідник.
— То чого так горлаєте?
— Помовч, віслюче! Може, в твоїй кишені залишалася якась зброя?
— Навіть дві! — відповів італієць і зареготав.
— Дурень і блазень! — лютився Бонд.
А «Дельфін» тим часом плив чимраз далі від підводних човнів. Доки там зорієнтувалися, доки зачинили люки, час уже минув. Кілька торпед застрягло на дні, кілька снарядів, не долетівши до шхуни, плюхнулися в море. Так не розпочавшись, закінчився той морський бій. Точно маневруючи, Брук уник іще кількох атак і витер піт.
— Усе! — сказав він переможно.
Підводні човни ще деякий час переслідували їх, а потім повернули назад, бо пальне в них кінчалося.
Коли все ущухло, Джеймс Бонд ухопився за голову й почав бігати по каюті.
— Чудово! — раптом не витримав його внутрішній голос. — Бонде, признавайся, ти приголомшений?!
Але великий розвідник мовчав. Не діставши відповіді, внутрішній голос залишив Джеймса на всі часи.
Майже два місяці блукав «Дельфін» південною Атлантикою, обминаючи великі порти і звичні корабельні шляхи, доки знайшов позначений на карті Бонда безлюдний острів. З першого погляду
