— За які послуги? — урвав його балаканину Крапас.
— Умови диктуватиму я, — знову усміхнувся Бонд, — або і ось цей предметик, — він поплескав жерло гармати.
— Гаразд, я згоден, — відповів Крапас і звелів спустити драбину з вірьовок.
У неволіКоли капітан Накас, син Напаліса, зайняв у підводному човні належне йому місце моряка й добре огледівся, він помітив, що в цій плаваючій залізній клітці, крім нього, потерпає ще двадцять чотири молодих хлопці, якими командує морський лев, капітан II рангу сер Данлоп, і що цього лева водить за ніс якийсь шахрай. Ось і всі його знання. Для нього цього було досить, щоб їсти гречану кашу, запивати її консервованим молоком і складати плани на втечу.
Нарешті той таємничий дядько покликав Накаса у свою маленьку комірчину, запросив сісти між усякими заглушками та колесиками, а потім чемно назвався:
— Мене, як ви знаєте, звуть сером Джеймсом Бондом. Я майор розвідки його королівської величності, отож маю вас, містере Нокс, попередити, що ви порушили військову присягу й перейшли на бік повстанців.
— Це неправда. То ті мирні люди перейшли на мій бік.
— Яким чином?
— Після чергового спектаклю мого брата вони обрали його своїм вождем і поділилися деякими таємницями свого племені.
— Чудово. Ви таємно торгуєте зброєю.
— Я не винен, що нею не можна торгувати відкрито. Але я не торговець, а морський візник. Коли королівський купець Макт Камара в своїх скринях возить кулемети, ви в нього й запитайте. Його папери були в повному порядку.
— Ви потопили крейсер англійської ескадри.
— Ну то й що? Вантажний кораблик, який не має жодної гармати і навіть не підплив до крейсера на відстань вибуху, спустив його на дно. Ви мене переоцінюєте, містере Бонд.
Джеймс довго думав, склавши руки на грудях, і трохи не розпочав подумки партію у більярд, але стримався.
— Втім, містере Нокс, ті ваші маленькі витівки ніщо перед тими великими діяннями, які чекають на нас. Та закон є закон: чому ви досі не назвалися у будь-якому найближчому порту Великобританії?
— Тому що жителі джунглів газет не читають і не передплачують їх для своїх гостей.
— Час придбати радіоапарат.
— Придбаємо, звичайно, якщо ви нас не втопите. За це, на мою думку, теж треба карати. У відкритому морі, під прапором Англії, без попередження?.. Це ж бандитизм.
— Ми трохи не розрахували, — Бонд знову ввімкнув внутрішній голос, але той не хотів із ним розмовляти.
— А чому я повинен усе вирахувати?
— Гаразд, тоді скажіть: що ви так довго робили в гирлі річки?
— Ремонтував корабель… І ходив у глиб острова. Такі речі не караються законом. — Він вийняв кілька самоцвітів, подарованих йому, — Гадаю, король моєю експедицією буде більше задоволений, ніж потопленням корабля Англії?
Джеймс довго усміхався і зважував кожне Накасове слово, але внутрішній голос його обігнав.
— Бонде, — сказав він, — ти надірвешся.
Та великий розвідник вів своєї:
— Вам, містере Нокс, залишилася остання можливість з почестю спокутувати свої помилки.
— Я не буду спокутувати того, чого не робив, тому кажіть, що я повинен виконати? А коли доручення не маєте, то назвіть, кого мені треба боятися?
— Себе, — Бонд довго вивчав капітана далекої плавби доки внутрішній голос його не попередив:
— Джеймсе, зіпсуєш очі.
Тим часом і Крапас знайшов, що відповісти:
— Тільки наші вороги воюють з жаху.
— Вітаю, — великий шпигун підвівся й подав полоненому руку. — Ви витримали серйозний іспит. А тепер до діла: я вас звідси випущу, але з однією умовою. — І Бонд докладно виклав свій надзвичайно хитроумний план, як одним ударом позбутися усіх шпигунів і шпигунчиків, що злетілися у Бімбамбулу. — Ви з таким моїм планом згодні? — під кінець запитав він.
— Цікаво, що б ви відповіли, якби сиділи в такому підводному карцері? —засміявся Крапас.
— Я звик ризикувати.
— Гаразд, ризикну і я, але мене непокоять дві речі: ремонт «Дельфіна» і хто стоятиме поряд зі мною під час операції?
— Я, — відповів Джеймс Бонд.
— І це вся гарантія? — здивувався капітан далекої плавби.
— Це, мій любий, більше ніж гарантія.
«Слово честі шпигунчика — мала втіха, — подумав Накас, — але що вдієш?»
— Я згоден, — відповів він упевнено.
Після такої вельми дружньої угоди старий морський лев капітан Данлоп відвіз Крапаса назад у затоку, одягнув у костюм водолаза, втиснув його в торпедний апарат і випхнув. Довго плив сміливий моряк під водою, довго брів піщаною мілиною, доки опинився в селі Чіка-Чаки. Люди тікали від нього, мов від доісторичного страховиська, жінки затуляли руками обличчя, не дозволяли на нього дивитися дітям, а чоловіки, вхопивши списи, вишикувалися для атаки.
— Ви що, збожеволіли?! — скрикнув Крапас. — Я ж ваш друг!
Та через гуму й грубе скло тубільці почули тільки мимрення.
«Капець, — подумав капітан далекої плавби. — Якщо побіжу, вони з мене решето зроблять, а коли піду вперед, не уникну гострих списів». Він іще раз спробував зняти шолом, але зусилля були даремними.
І в цей час мимо його голови просвистів один спис, другий, третій… Щастя, що смертельна небезпека примушує сміливців
