Ранок нещодавно розпочався, та обличчя за столом у конференц-залі виглядали виснаженими. Усім бракувало сну, а попереду на них чекав довгий робочий день.
Озвався лейтенант Маркетт:
– То виходить, що єдиною людиною, яка знала про зґвалтування Стерлінґ, був гінеколог з вулиці Мальборо?
– Доктор Бонні Ґіллеспі. Діана Стерлінґ приходила до неї лише один раз. Вона пішла до лікаря, тому що боялась, що могла заразитися СНІДом.
– Що доктору Ґіллеспі відомо про зґвалтування?
На питання відповів Фрост, який опитував лікаря. Він розгорнув папку з медичною карткою Діани Стерлінґ.
– Ось що написала доктор Ґіллеспі: «Тридцятирічна біла жінка прийшла здати аналіз на ВІЛ. Незахищений секс шість днів тому. Інформації про захворювання партнера на ВІЛ немає. Коли я запитала, чи її партнер належав до групи значного ризику, пацієнтка втратила самовладання і розплакалась. Розповіла, що її зґвалтували, і вона не знає, хто це зробив. Не захотіла заявляти про це в поліцію. Відмовилась звертатися до служби з допомоги жертвам зґвалтування». – Фрост підняв голову. – Це вся інформація, яку змогла надати доктор Ґіллеспі. Вона оглянула її, взяла кров для аналізу на сифіліс, гонорею та ВІЛ і сказала пацієнтці прийти через два місяці для повторного аналізу на ВІЛ. Але пацієнтка так і не повернулась. Тому що її вбили.
– І доктор Ґіллеспі не зверталася в поліцію? Навіть після того, як дізналася про вбивство?
– Вона не знала, що її пацієнтку вбили. Вона не бачила про це у новинах.
– У неї взяли мазок? Виявили сперму?
– Ні. Пацієнтка, ем… – Фрост почервонів від сорому. Деякі теми навіть одруженому чоловікові, яким був Фрост, давалися нелегко. – Вона спринцювалася кілька разів після нападу.
– Нічого дивного, – озвалась Ріццолі. – Чорт забирай, та я б спринцювалася з допомогою концентрованих мийних засобів.
– Три жертви зґвалтування, – підсумував Маркетт. – Це не випадковість.
– Знайдете ґвалтівника, – сказав Цукер, – і, гадаю, він і виявиться вашим убивцею. Є якась інформація стосовно аналізу ДНК у справі Ніни Пейтон?
– Якраз досліджують, – відповіла Ріццолі. – Цей зразок сперми пролежав у лабораторії два місяці, і ніхто його не перевіряв. Тож я їх трохи, так би мовити, поквапила. Нам залишається схрестити пальці й сподіватися, що наш ґвалтівник уже є в базі даних КОДІС.
КОДІС, загальнонаціональна база даних ФБР, що містить зразки ДНК. Система перебувала на стадії розробки, і півмільйона генетичних даних засуджених злочинців ще не було внесено. Їхні шанси «поцілити в яблучко» і знайти серед наявних даних потрібні були мізерними.
Маркетт глянув на доктора Цукера.
– Наш убивця спочатку ґвалтує своїх жертв. Тоді за якийсь час повертається і вбиває їх? Який у цьому сенс?
– Його поведінка може не мати ніякого сенсу для нас, – відказав Цукер. – Але має для нього. Досить часто ґвалтівники повертаються і знову нападають на своїх жертв. Так вони проявляють своє право власності. Між ними є хоча й патологічні, але стосунки.
Ріццолі пирхнула.
– Ви називаєте це стосунками?
– Між ґвалтівником і його жертвою. Це видається збоченим, але так воно є. Усе ґрунтується на владі. Спочатку він оскверняє її, перетворює на подобу людини. Вона стає для нього річчю. Він це знає, і, що важливіше, вона це знає. Той факт, що її поранили і осоромили, може примусити його повернутися. Спочатку він мітить її зґвалтуванням. Тоді повертається, щоб пред’явити на неї свої права.
«Зранені жінки», – подумав Мур. Ось що пов’язувало між собою жертв. Раптом він збагнув, що Кетрін теж була зраненою.
– Він ніколи не ґвалтував Кетрін Корделл, – зауважив Мур.
– Але її теж раніше зґвалтували.
– Її ґвалтівник уже два роки як мертвий. Як Хірург визначив, що вона теж була жертвою насильства? Як вона потрапила під його приціл? Вона ніколи не розповідала про зґвалтування, нікому.
– Вона розповідала про це в Інтернеті, хіба ні? У приватному чаті… – Цукер зупинився. – Боже, цілком можливо, що він знаходить своїх жертв в Інтернеті.
– Ми перевірили цю теорію, – сказав Мур. – У Ніни Пейтон немає комп’ютера. А Корделл ніколи не відкривала в чаті свого справжнього імені. Тому ми знову повертаємось до питання: «Чому Хірург зосередився на Корделл»?
– Складається враження, що він одержимий нею, – мовив Цукер. – Він робить усе, щоб подражнити її. Він навіть іде на ризик, щоб надіслати їй фотографію Ніни Пейтон. І це спричинює цілу вервечку подій. Фотографія приводить поліцію до дверей Ніни. Він поспішає втекти і не може завершити вбивство, не може отримати задоволення. Навіть гірше, він залишає нам свідка. Найнеобачніша помилка, якої тільки можна припуститися.
– Це ніяка не помилка, – озвалась Ріццолі. – Він хотів, щоб вона вижила.
Її слова викликали у присутніх скептицизм.
– А як ви поясните такий промах? – продовжила вона. – Фотографія, яку він надіслав Корделл, мала привернути нашу увагу. Він надіслав її і чекав, коли у гру вступить поліція. Чекав, коли ми зателефонуємо до жертви. Він знав, що ми вже виїхали. А тоді поспіхом різонув її по горлу, тому що хотів, аби ми знайшли її живою.
– Ага, так, – пирхнув Кроу. – Це все було частиною його плану.
– Які у нього причини так чинити? – Цукер звернувся до Ріццолі.
– Причина написана на її стегні. Ніна Пейтон була його «подарунком» Корделл. І цей «подарунок» мав налякати її до смерті.
У кімнаті повисла пауза.
– Якщо так, то це йому вдалося, – сказав Мур. – Корделл нажахана.
Цукер трохи нахилився вперед, обмірковуючи теорію Ріццолі.
– Він занадто ризикував, щоб налякати одну жінку. Це може свідчити про манію величі. Це може означати, що він неврівноважений. Щось схоже трапилося з Джеффрі Дамером[41] і Тедом Банді. Вони втратили контроль над своїми фантазіями. Стали необачними. І саме тоді припустилися помилок.
Цукер підвівся і підійшов до схеми, яка висіла на стіні. Там було три імені жертв. Під іменем Ніни Пейтон він дописав четверте ім’я: Кетрін Корделл.
– Вона не є жертвою, поки що. Але він з якоїсь причини зацікавився нею. Чому він обрав її? – Цукер оглянув присутніх. – Ви опитували її колег? Хтось із них викликав бодай найменші підозри?
– Ми виключили Кеннета Кімбалла, лікаря з відділення швидкої допомоги, – відповіла Ріццолі. – Він був на чергуванні тієї ночі, коли напали на Ніну Пейтон. Ми також опитали більшість хірургів-чоловіків та інтернів.
– А як щодо партнера Корделл, доктора Фалько?
– Доктора Фалько ми не виключали.
Тепер увагу Цукера привернула Ріццолі, і він затримав погляд на ній, його очі світилися дивним блиском. Погляд «схибленого психіатра», так називали його між собою копи з відділення розслідування убивств.
– Розкажіть детальніше, – тихенько мовив він.
– Формально доктор Фалько має бездоганну репутацію. Диплом
