Загадка однієї неділі - Ігнасіо Карденас Акунья

Я рушив за нею широким коридором, з якого вийшли у засаджений деревами патіо. Чудово жилося сенаторові. Втім, не одному йому. їм усім варто було лиш руку простягнути, і ось вона, республіка, до їх послуг. Одного погляду було мені досить, щоби все зрозуміти. Під круглим навісом за столом сидів сенатор у шортах, розмовляючи з якимсь суб'єктом. Трохи далі бавився з породистим собакою, прив'язаним ланцюгом до дерева, один із тих мерзотників, котрі оце недавно влаштували мені побоїще. З іншого боку сиділо на краю басейну двоє дівчат, спустивши ноги і теліпаючи ними в нерухомій воді.

Той тип, що бесідував із сенатором, жестом звернув його увагу на мене, і сенатор обернувся.

— Глядіть-но, сеньйор Apec власною персоною! — з ентузіазмом вигукнув він. — Підходьте, Аресе, підходьте й сідайте.

— У вас є про що побалакати, а мене чекає басейн, — мовила Гленда. — Лишаю вас самих.

Подарувавши батькові на прощання милу гримасу, вона сховалася в будинку.

— Аресе, це сеньйор Контрерас, — промовив сенатор, рекомендуючи мені свого співбесідника. — Мій помічник по зв'язках з громадськістю, так би мовити, імпресаріо.

Я не зміг утриматись від посмішки. Сенатор живе на всю губу — все одно що голлівудський актор.

Я сів за стіл.

— А хто он той? — спитав я, вказуючи на суб'єкта, котрий бавився з собакою, — Ваш камердинер?

Він вибухнув реготом. Очиці в нього стали зовсім маленькими, а вилиці здулися.

— Ви не позбавлені почуття гумору, Аресе. Я не думав, що ви пізнаєте його.

Він знову залився сміхом. Мабуть, це в нього така була відповідь. Ясна річ, сенатор же мене зовсім не знав.

— Пийте, Аресе, — сказав він, указуючи на шейкер для коктейлю. — Цей коктейль — домашнього виготовлення. Вам сподобається. — Я взяв собі келих і налив трохи. Коктейль був охолоджений як годиться, але я кинув у келих іще кубик льоду. Перед тим, як вихилити, запитав:

— Що у нас на порядку денному, сенаторе?

Сенатор підніс свій келих і став задумливо розглядати його. Потім поставив келих на стіл, навіть не притулившись губами.

— Наші стосунки ніколи не були щиросердними, Аресе, — поскаржився він. — Проте, чорт забери, ви поводилися… Розтовкмач-но йому це ти, Контрерас, — закінчив він зі збентеженим виразом обличчя. — Я ніколи не був мастаком на промови.

Я ще ковтнув коктейлю і обернувся до сенаторового «імпресаріо». Це був вельми манірний молодик, чиї повіки неспокійно сіпалися. Ось він підвів свої несміливі очі на мене.

— Це справа досить делікатна, сеньйоре Apec. Ваші ризиковані заяви можуть завдати серйозної шкоди сенаторові у зв'язку з наступними виборами. — Тут молодик зробив паузу і став допитливо розглядати мене, безперервно моргаючи.

— Ти про що, хлопче? — іронічно спитав я.

— Карамба! Звісно ж, про… про стосунки сенатора з сеньйорою Сусанною Діас. Про листи!

— А-а! — вигукнув я, ніби оце тільки збагнув, про що йдеться. — Ну-ну! То що ж робити?

Молодик зашарівся. Він збентежився надто більше од сенатора.

— Коротше кажучи, — втрутився Рамірес, — до виборів лишилося кілька місяців, і будь-які ваші спілкування з газетярами можуть призвести до катастрофи.

У мене чимало виборців — жінок. А ви знаєте, які вони чутливі. Я не можу дозволити собі таку розкіш — утратити їхні голоси.

— Хіба! Та ви жартуєте, сенаторе. Ваша справа вирішується у верхах. Подейкують, що ви фаворит президента. Як же ви можете програти? Коли в президентському палаці кажуть, що ви проходите, то чи варто турбуватися про голоси виборців?

Сенатор зробив благальний жест.

— Ви не усвідомлюєте цього, Аресе. Можна займатися будь-якими фіглями-міглями і зберегти своє лице незаплямованим. Розумієте? Тут же справа пахне скандалом: адже проблему Сусанни, враховуючи зв'язки, які вона мала, і так уже обсмоктували на всі боки в моїй партії. Є чимало заздрісників, котрі не від того, щоб посісти моє місце. Коли б оцю справу почали асоціювати з моїм ім'ям, це було б для них чудовим приводом, аби підставити мені ногу… Тим, що нагорі, довелося б тоді пожертвувати мною. Ось чому мені необхідно, щоб ви мовчали. Доки не відбудуться вибори. Природно, ми щедро віддячимо вам. А ніколи не слід нехтувати могутнім другом, Аресе.

Я посміхнувся.

— І навіщо було стільки крутити околяса, щоб умовити мене дещо продати, — мовив я. — У мене все продається.

— Бачте, Аресе, я не хотів…

— То скільки ви заплатите за моє мовчання?

— Ми умовились, — втрутився молодик, — запропонувати вам п'ятсот песо.

— Чудово, хлопче; ця сума здається мені прийнятною. Де ж гроші?

Вони ледь помітно перезирнулись. Молодик намагався, було, щось висловити, але сенатор стиснув йому руку.

— Заплати йому! — наказав.

Молодик вийняв із свого портфеля конверт і вручив мені, я перелічив банкноти. Там було п'ять сотенних. Я допив свій коктейль і підвівся.

— Мушу вас повідомити, що я вже дещо набалакав у поліцейському участку, — попередив їх. — Хоч, ясна річ, поліція вас не турбує.

— Так, Аресе, — відповів сенатор, — нас справді запевнили у нерозголошенні справи поліцією. Найменша інформація може надійти тільки від вас. Слід би вам мати це на увазі.

Я всміхнувся і вказав на типа, що бавився з собакою.

— Чи не зробили б ви ласку наказати йому… як його ім'я?

— Це мій службовець, Аресе.

— Отож-то й є. Чи не запросите ви його