Острів Каміно - Джон Гришем

Офіціант приніс і поставив на стіл високу пляшку мінеральної води S. Pellegrino з двома келихами з льодом і лимоном.

Почекавши, доки він піде, Елейн продовжила:

— І можливо, ви знаєте цю людину.

Мерсер здивовано витріщилася на неї, а тоді, придушено хмикнувши, знизала плечима:

— Дуже в цьому сумніваюся.

— Ви добре знаєте острів Каміно, у дитинстві їздили туди на літо в пляжний котедж вашої бабусі.

— Звідки ви це знаєте?

— Ви про це писали.

Мерсер зітхнула, взяла пляшку й налила в обидва келихи води, поки її розум опрацьовував почуте.

— Дайте вгадаю: ви прочитали все, що я написала?

— Ні, лише опубліковане. Це було частиною підготовки до зустрічі, і мені, до речі, дуже сподобалося.

— Дякую. Вибачайте, що більше нічого не опублікувала.

— Ви молода й талановита, і лише розпочинаєте свій творчий шлях.

— Що ж, розповідайте, що ви про мене з’ясували.

— Залюбки. Ваш перший роман «Жовтневий дощ» було видано у «Ньюкомб-Пресс» 2008 року, коли вам було лише двадцять чотири. Продажі були непогані: вісім тисяч примірників у твердій обкладинці, удвічі більше в м’якій, плюс трохи прибутку від електронної версії. Не бестселер, звісно, але критики були в захваті.

— Проте успіхи невдовзі закінчилися.

— Роман був номінантом Національної книжкової премії та фіналістом літературної премії «ПЕН/Фолкнер».

— Але ніде не переміг.

— Хай там як, перші романи рідко здобувають таке визнання, тим більше коли авторка така молода. «Таймз» включили його до десятки найкращих книг року. Далі ви випустили збірник оповідань «Музика хвиль», який критики також високо оцінили, проте, як ви знаєте, оповідання зазвичай не надто добре продаються.

— Авжеж.

— Після цього ви міняли агентів і видавців, але зрештою... Світ досі чекає на ваш наступний роман. Ви тим часом опублікували три оповідання в літературних журналах. Одне з них — про те, як ви захищали черепашачі яйця на пляжі разом зі своєю бабусею Тессою.

— То ви знаєте про Тессу?

— Мерсер, ми знаємо про вас усе, що можна дізнатися із загальнодоступних джерел. Так, ми дуже старалися розвідати якомога більше, але не копалися у вашому особистому житті, принаймні не більше, ніж це міг би зробити будь-хто інший. У вік інтернету мало чого лишилося від приватного життя.

Принесли салати, і Мерсер взяла ніж і виделку. Проковтнувши кілька шматочків, вона помітила, що Елейн і далі попиває воду, не відводячи погляду від неї.

— Ви будете їсти?— нарешті поцікавилася Мерсер.

— Авжеж.

— То що ви знаєте про Тессу?

— Це ваша бабуся по матері. У 1980 році вона разом зі своїм чоловіком збудувала пляжний котедж на острові Каміно. Родом вони, як і ви, з Мемфіса, а на острів їздили у відпустку. Її чоловік — ваш дідусь — помер 1985-го, і Тесса переїхала з Мемфіса на той пляж. У дитинстві та юності ви проводили з нею там усе літо. Звісно, якщо вірити тому, що ви написали.

— Так, це правда.

— Тесса загинула в 2005 році, коли потрапила в шторм, плаваючи на яхті. Її тіло знайшли на пляжі за два дні після шторму. Супутник, із яким вона плавала, і сама яхта зникли. Про це писали в газетах, насамперед у Джексонвілльській «Таймз-Юніон». В архівах сказано, що Тесса заповіла все, зокрема й котедж, трьом своїм дітям, серед яких ваша мати. Котедж і досі є майном вашої родини.

— Так, мені належить половина третини, але я не була там відтоді, коли загинула бабуся. Я хотіла б його продати, але родичі проти.

— То котеджем хто-небудь користується?

— О, так. Моя тітка живе там узимку.

— Джейн?

— Авжеж. А сестра приїздить влітку на відпустку. Це, певно, не стосується справи, але просто цікаво: що ви знаєте про мою сестру?

— Конні живе в Нешвіллі зі своїм чоловіком і двома дочками-підлітками. Їй сорок, працює в сімейному бізнесі. Її чоловік володіє мережею кафе, які торгують замороженим йогуртом, і бізнес процвітає. Конні здобула ступінь із психології в Південному методистському університеті. Судячи з усього, там вона й познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком.

— Як щодо мого батька?

— Герберт Манн колись володів найбільшим дилерським центром «Форд» в агломерації Мемфіса. Грошей, вочевидь, вистачало — принаймні щоб оплатити навчання Конні в приватному університеті, не залізши в борги. Потім у бізнесі щось пішло не так, і Герберт не зміг його втримати. Останні десять років він підробляє скаутом