Острів Каміно - Джон Гришем

На порятунок прийшла жінка на ім’я Ноель Боннет, що займалася торгівлею антикваріатом у Новому Орлеані, а зараз їздила країною з рекламним туром своєї останньої книги, барвистим подарунковим виданням за п’ятдесят доларів. Кілька місяців тому Брюс, переглядаючи каталог її видавця, натрапив на фотографію Ноель і довго не міг відірвати від неї очей. Він, як завжди, став довідуватися й з’ясував, що Ноель була 37-річною уродженкою Нового Орлеана, дочкою француженки, розлучена, не мала дітей і, нарешті, була визнаною знавчинею старовинних речей із Провансу. Її магазин розташовувався на Роял-стрит у Французькому кварталі Нового Орлеана, і, якщо вірити її біографії, Ноель проводила половину кожного року на півдні й південному заході Франції, розшукуючи старі меблі. Дві її попередні книги були присвячені саме цій темі, і Брюс уважно з обома ними ознайомився.

Це було для нього звичкою й чимось на зразок покликання. У його магазині двічі, а часом і тричі на тиждень відбувалися автограф-сесії, і щоразу Брюс до приїзду автора прочитував усе, що той написав. Він ковтав книжку за книжкою і, хоча насамперед полюбляв романи, написані авторами, з якими мав змогу зустрітися, подружитися й надалі бути в курсі їхнього життя й нових творів і за нагоди рекламувати їх, читав також і безліч біографій, книжок про самовдосконалення, кулінарних книг, книжок з історії — усе, що тільки може спасти на думку. Брюс уважав це за свій обов’язок. Його цікавили й захоплювали всі письменники, і коли якийсь із них знаходив час відвідати його магазин, пообідати, випити і таке інше, то Брюс мусив принаймні бути в змозі підтримати розмову про твори цього автора.

Він читав допізна й часто засинав із відкритою книжкою в руках. Він читав рано-вранці, коли до відкриття магазину було ще чимало часу й не треба було пакувати чи розпаковувати книжки, натомість можна було насолодитися міцною кавою й черговим чтивом. Він читав упродовж усього дня й згодом навіть виробив своєрідну звичку стояти в одному й тому ж місці біля переднього вікна, поруч із біографіями, невимушено спираючись на дерев’яну скульптуру в повний зріст вождя індіанського племені Тімукуа, потягувати еспресо й дивитися одним оком на сторінку, а іншим — на вхід. Він вітався з відвідувачами, знаходив потрібні їм книжки, балакав із кожним охочим побалакати, час від часу допомагав у кав’ярні чи на касі, якщо в магазині збиралося багато народу, але за першої ж нагоди вертався на своє місце біля скульптури, брав книжку й продовжував читати. Брюс казав, що читає в середньому чотири книги на тиждень, і цьому всі охоче вірили. На співбесідах на вакансію продавця-консультанта в книгарні він відмовляв усім, хто не читав хоча б дві на тиждень.

Хай там як, а візит Ноель Боннет став значною подією — якщо не в плані доходу, який вдалося тоді виручити, то принаймні через ті довгострокові наслідки, які він мав у житті Брюса й «Бей-Букс». Взаємне тяжіння між ним і Ноель спалахнуло одномоментно і запаморочливо. Після швидкого, навіть скороченого обіду вони квапливо перемістилися в квартиру нагорі й насолодилися досхочу. Ноель відмінила залишок свого турне, пославшись на хворобу, і залишилася в місті на тиждень. На третій день Брюс привів її до свого вікторіанського будинку й гордо продемонстрував їй цей свій трофей. Ноель була приголомшена. Для першокласного дизайнера-декоратора-ділка сімсот п’ятдесят квадратних метрів порожнього простору за фасадом такої величної вікторіанської будівлі були просто даром небесним. Поки вони снували з однієї кімнати в іншу, їй почали являтися видіння про те, як кожну з них має бути пофарбовано, пошпалерено й обставлено.

Брюс мав кілька скромних пропозицій: отут поставити великий телевізор, а отам — більярдний стіл, але вона зустріла їх вельми прохолодно. Тепер у домі була художниця, що раптом почала малювати на полотні без рамок. Весь наступний день Ноель провела в будинку одна, вимірюючи, фотографуючи чи просто сидячи серед тієї порожнечі. Брюс, якому геть знесло голову від Ноель, займався магазином, і десь на задвірках його свідомості зароджувалися перші передчуття прийдешньої персональної фінансової кризи.

Ноель умовила його покинути магазин на вихідні, і вони прилетіли вдвох у Новий Орлеан. Вона поводила його своїм стильним, хоч і затісно заставленим магазином, де кожен стіл, лампа, ліжко з балдахіном, скриня, крісло, тумбочка, килим, комод і шафа-гардероб не лише походили з якогось мальовничого прованського села, але й ідеально пасували тому чи іншому місцю в порожніх кімнатах вікторіанського будинку Брюса. Вони з Ноель гуляли французьким кварталом, обідали в її улюблених місцевих бістро, проводили час із її друзями й іще більше часу вдвох у ліжку, і трьома днями по тому Брюс повернувся сам додому — геть утомлений і вперше в житті по-справжньому закоханий. До біса всі ті витрати! Він не мислив свого життя без жінки на ім’я Ноель Боннет.

Через тиждень у Санта-Розу прибула велика вантажівка й припаркувалася перед будинком Брюса. Наступного дня Ноель вказувала вантажникам, що куди нести. Брюс раз у раз приходив з магазину та спостерігав за тим, що відбувається, з великою цікавістю і навіть деяким трепетом. Ноель із головою поринула у власний світ творчих натхнень, носилася з однієї кімнати до іншої, принаймні тричі переставляючи кожну річ, і зрештою дійшла висновку, що дечого ще бракувало. Незабаром після від’їзду першої вантажівки прибула друга. Крокуючи назад до магазину, Брюс бурмотів собі під носа, що магазин Ноель на Роял-стрит, мабуть, цілком спорожніє. За вечерею того ж дня Ноель підтвердила його припущення й попросила його полетіти з нею вже за кілька днів до Франції, щоб поринути там у нові шопінгові пригоди. Він відмовився, пославшись на те, що незабаром до нього приїздять важливі автори, і він має бути присутній у магазині. Тієї ночі вони вперше спали