Убивчий білий - Джоан Роулінг

— Я погоджуюся з Джейн Остін щодо персони ідеального орендаря,— сказав він до Метью, стоячи на брукованій вулиці.— «Жонатий чоловік без дітей: кращого варіанту й не побажаєш[3]». Без жінки будинок не може бути доглянутим! Але ви, мабуть, обоє прибираєте?

— Звісно! — усміхнено запевнив Метью. Робін, яка за спинами двох чоловіків заносила в будинок коробку з вазонами, стримала ядуче зауваження.

Вона підозрювала, що Метью не каже друзям і колегам, що вони орендарі, а не власники. І ненавиділа себе за чимдалі сильнішу схильність видивлятися в Метью ознаки сумнівної і брехливої поведінки, навіть у дрібницях,— і дріб’язково картала себе за те, що повсякчас думає про нього найгірше. Цей дух самобичування і змусив Робін погодитися на вечірку, купити алкоголь і пластянки, приготувати їжу, все облаштувати на кухні. Метью пересунув меблі й кілька вечорів складав плейлист, який тепер лунав з його айпода в колонці. Під перші акорди «Cutt Off» гурту «Касабіян» Робін побігла нагору перевдягатися.

На голові в неї були бігуді, бо Робін вирішила зробити такі самі хвилі, як і в день свого весілля. Час збігав, гості ось-ось мали з’явитися, тож вона однією рукою виплутувала з волосся бігуді, а другою відчинила шафу. Мала нову сукню — тісну, світло-сірого кольору,— але боялася, що здається в ній занадто блідою. Повагавшись, Робін дістала з шафи смарагдову сукню від Роберто Каваллі, яку ще жодного разу не вдягала на люди. То був найдорожчий предмет гардеробу, що Робін мала, і найкрасивіший: «прощальний» подарунок, який купив їй Страйк, коли вона працювала в нього як тимчасова секретарка і допомогла спіймати їхнього першого вбивцю. Коли вона радісно показала сукню Метью, в нього стало таке обличчя, що Робін так і не наважилася її надягнути.

Вона приклала сукню до себе, і чомусь її думки полинули до Страйкової подружки Лорелеї. Та завжди носила насичені кольори й одягалася як з плакатів сорокових років. На зріст як Робін, Лорелея мала блискуче чорне волосся, яке укладала а-ля Вероніка Лейк. Робін знала, що Лорелеї тридцять три роки і що вона є співвласницею крамниці вінтажного і театрального одягу на Чок-Фарм-роуд. Страйк раз проговорився про це, і Робін, запам’ятавши назву, вдома подивилася в інтернеті. Крамниця здавалася гламурною та успішною.

— Ще чверть години,— сказав Метью, забігаючи в кімнату і на ходу скидаючи футболку.— Я, мабуть, швиденько помиюся.

Він помітив, що Робін прикладає до себе зелену сукню.

— Ти хіба не сіру збиралася надягнути?

Їхні очі зустрілися у дзеркалі. Голий по пояс, засмаглий, гарний, Метью мав настільки симетричні риси, що його віддзеркалення майже не відрізнялося від нього справжнього.

— Мені здається, що я в ній бліда,— відповіла Робін.

— Я за сіру,— заявив Метью.— Мені подобається, коли ти бліда.

Робін видушила з себе усмішку.

— Гаразд,— сказала вона.— Надягну сіру.

Переодягнувшись, вона пальцями трохи розплутала кучері, взула пару сріблястих сандалій з ремінцями і побігла униз. І не встигла спуститися в коридор, як дзеленькнув дзвоник.

Якби Робін попросили вгадати, хто прибуде перший, вона б сказала, що Сара Шедлок і Том Терві, які нещодавно заручилися. Дуже в стилі Сари було б спробувати захопити Робін завчасно, оглянути будинок раніше за всіх, зайняти місце, де можна буде приглядати за новоприбулими. І звісно ж, коли Робін відчинила двері, за ними стояли Сара у сліпучо-рожевій сукні та з великим букетом квітів і Том з пивом і вином.

— О, як гарно, Робін,— зажебоніла Сара, щойно переступивши поріг і оглядаючи передпокій. Вона неуважно обійняла Робін, задивившись на сходи, якими спускався, застібаючи сорочку, Метью.— Чудово. А це вам.

Робін тицьнули в руки важкий букет рожевих лілей.

— Дякую,— сказала вона.— Піду поставлю у воду.

Вони не мали вази для такого великого букета, але просто покинути квіти у раковині Робін не могла. Вона чула, як сміється на кухні Сара — гучніше за «Колдплей» і Ріанну, які тепер виспівували «Princess of China» з айпода Метью. Робін дістала з буфета відро і почала наливати воду, в процесі оббризкавшись.

Колись було вирішено, що Метью не запрошуватиме Сару на обіди під час перерви. Йшлося навіть про те, щоб узагалі більше з нею не спілкувалися, бо Робін дізналася, що в університетські роки Метью зраджував їй із Сарою. Однак Том допоміг Метью отримати високооплачувану посаду в себе на фірмі, а Сара стала гордовитою власницею обручки з великим діамантом, тож Метью не бачив, чому присутність майбутніх містера й місіс Терві на світських заходах могла стати джерелом незручності.

Робін чула, як вони втрьох ходять нагорі. Метью показував спальні. Вона дістала важке відро з лілеями з раковини і поставила у куток біля чайника. Чи то дуже гидко — підозрювати, що Сара принесла квіти навмисне, щоб Робін якийсь час не плуталася під ногами? Сара як звикла в їхні спільні студентські роки, так і фліртувала з Метью.

Робін налила собі келих вина і вийшла з кухні якраз тоді, коли Метью вів Тома й Сару до вітальні.

— ...а лорд Нельсон і леді Гамільтон буцімто зупинялися у номері 19, але тоді вулиця називалася Юніон-стріт,— казав він.— Так, хто хоче випити? В кухні все є.

— Чудова оселя, Робін,— мовила Сара.— Такі будинки на дорозі не валяються. Вам, видно, дуже пощастило.

— Ми його тільки орендуємо,— сказала Робін.

— Правда? — з цікавістю спитала Сара, і Робін зрозуміла, що вона дійшла власних висновків — не щодо стану ринку нерухомості, а щодо шлюбу Робін і Метью.

— Гарненькі сережки,— вирішила змінити тему Робін.

— Правда ж? — озвалася Сара, піднімаючи волосся, щоб Робін краще роздивилася.— Том подарував на день народження.

Знову подзвонили у двері. Робін пішла відчиняти, сподіваючись, що це хтось із нечисленних гостей, запрошених нею. Побачити Страйка вона, звісно, не сподівалася. Він точно запізниться — як запізнювався на всі особисті заходи, куди Робін його запрошувала.

— Слава Богу! — сказала Робін, аж здивувавшись власному полегшенню, коли побачила Ванессу Еквенсі.

Ванесса була поліціянтка: висока, чорношкіра, з очима-мигдалинами, модельною фігурою і самовладанням, якому Робін заздрила. На входини вона прийшла сама. ЇЇ бойфренд, судмедексперт у лондонській поліції, мав інші справи. Робін не зраділа: сподівалася з ним познайомитися.

— Як ти? — спитала Ванесса, Заходячи. Вона принесла пляшку червоного вина, а вдягнула темно-фіолетову сукню на бретелях. Робін знову подумала про смарагдову сукню від Каваллі нагорі й пожалкувала, що не надягнула