Убивчий білий - Джоан Роулінг

6

Я... маю репутацію запеклого фанатика, як я чув.

Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»

Застукотіли стільці, люди почали піднімати сумки і наплічники. Більша частина аудиторії рушила до дверей, але дехто не поспішав іти. Страйк зробив кілька кроків до Джиммі, сподіваючись із ним поговорити, але його випередив східний молодик, що рвучкою ходою рушив до активіста з виглядом знервованої рішучості. Джиммі обмінявся ще кількома словами з чоловіком з Робітничого альянсу, тоді помітив новоприбулого, попрощався з Волтером і з виразом готовності на обличчі рушив побалакати з новонаверненим (так, мабуть, Джиммі думав).

Щойно східний молодик заговорив, на обличчя Джиммі ніби насунули хмари. Вони почали притишену розмову в чимдалі безлюднішій кімнаті, а Флік з групою молоді стояла поблизу, чекаючи на Джиммі. Вочевидь, ці люди вважали себе вищими за фізичну працю, бо працівниця центру прибирала стільці сама.

— Дозвольте допомогти,— звернувся до неї Страйк, узяв три стільці, ігноруючи різкий біль у коліні, і поставив їх у високий стос.

— Дуже дякую,— задихано озвалася жінка.— Не думаю, що ми колись ще впустимо...

Вона почекала, поки повз пройдуть Волтер і ще кілька осіб. Жоден їй не подякував.

— ...цих людей до центру,— обурено закінчила вона.— Я гадки не мала, що в них за плани. В буклеті йдеться про громадську непокору і все таке.

— А ви за Олімпійські ігри? — спитав Страйк, додаючи ще один стілець до стосу.

— В мене онука займається бігом,— відповіла жінка.— Ми отримали квитки, вона чекає не дочекається.

Джиммі досі розмовляв зі східним молодиком. Здавалося, між ними виникла незгода. Джиммі здавався напруженим, очі постійно бігали приміщенням — він чи то шукав шлях до відступу, чи то боявся, що хтось почує. Люди виходили. Джиммі й азіат теж рушили до виходу. Страйк нашорошив вуха, сподіваючись почути, що вони там кажуть одне одному, але гучні кроки послушників Джиммі, відлунюючи від дерев’яної підлоги, притлумили все, крім кількох слів.

— ...багато років, друже? — сердито питав Джиммі.— То роби, що хочеш, ти сам пристав на...

Вони вийшли з зони чутності. Страйк допоміг волонтерці скласти стільці, а коли вона вимкнула світло, спитав, як потрапити до «Білого коня».

За п’ять хвилин Страйк начхав на рішення харчуватися здоровішою їжею, купив на вулиці смаженої картоплі й пішов по Вайт-Горс-роуд, у кінці якої і стояв потрібний паб.

Поїдаючи картоплю, Страйк думав, як найкраще почати розмову з Джиммі Найтом. Реакція підстаркуватого фаната Че Гевари біля дверей показала, що нинішній Страйків імідж не викликає довіри з боку борців з капіталізмом. Джиммі мав вигляд досвідченого активіста з крайніх лівих і явно очікував на увагу з боку влади в напруженій атмосфері передчуття Олімпійських ігор. Власне, Страйк бачив, що слідом за Джиммі іде, вклавши руки в кишені, той непримітний блакитноокий чоловік. Тож перше завдання Страйка — запевнити Джиммі, що «ОПІР» його не цікавить.

«Білий кінь» виявився потворною блочною будівлею, що стояла на жвавому перехресті перед великим парком. Білий меморіал війни з охайними вінками жалобних маків біля підніжжя вічним докором підносився навпроти бару, тротуар перед яким обріс травою і був густо засипаний недопалками. Перед пабом юрмилися відвідувачі — всі курили. Страйк помітив Джиммі, Флік і ще кілька осіб, що окремою групою стояли під вікном з величезним прапором Вест-Гему. Високого східного молодика ніде не було видно, а от поліціянт у штатському вештався скраю групи.

Страйк зайшов усередину по пінту. Декор пабу складався головно з прапорів з хрестом святого Георгія і вест-гемської символіки. Купивши пінту «Джона Сміта», Страйк повернувся надвір, закурив цигарку і рушив до гурту Джиммі. Він уже стояв пліч-о-пліч з Флік, коли компанія зрозуміла, що цей кремезний незнайомець у костюмі щось від них хоче. Всі розмови припинилися, на всіх обличчях спалахнула підозрілість.

— Доброго вечора,— привітався Страйк,— мене звати Корморан Страйк. Можна вас на кілька слів, Джиммі? Справа стосується вашого брата Біллі.

— Біллі? — різко перепитав Джиммі.— А що таке?

— Я вчора з ним бачився. Я — приватний детек...

— Його Чизл підіслав! — перелякано розвернулася до Джиммі Флік.

— Та зав’янь! — загарчав той.

Решта гурту дивилася на Страйка з сумішшю цікавості й ворожості, а Джиммі поманив його убік. На подив Страйка, Флік потягнулася слідом. Коротко стрижені чоловіки в майках з вест-гемською символікою кивали до активіста. Джиммі зупинився біля пари білих стовпчиків, увінчаних кінськими головами, озирнувся, чи не слухає хто, а тоді звернувся до Страйка.

— Як, кажете, вас звати?

— Корморан, Корморан Страйк. Біллі — ваш брат?

— Так, молодший,— відповів Джиммі.— А що, приходив до вас?

— Так. Учора вдень.

— А ви — приватний...

— Детектив. Так.

Страйк побачив упізнавання в очах Флік. Вона мала пухле бліде обличчя, яке здавалось би безневинним, якби не густо підведені очі й помідорно-червоне волосся. Флік знову швидко розвернулася до Джиммі.

— Джиммі, це ж...

— Шеклвелльський різник?