Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2 - Оксана Іванівна Думанська

— А на стінах театру, — виспівував Андре, — висітимуть екрани, і на них при помочі рухомих літер висвітлюватимуть найновіші вісти з усього світу!

— Андре, я був певен, — сказав ошелешений Гробовецький, — що помочі психольога потребує Беата, а нині виджу: ти теж слухаєшся своєї шаленої внутрішньої сутности!

Вислухавши Оскарові невеселі новини, Турбійон, як меткий фокусник (от що таке гени!), витяг із кишені маринарки візитівку:

— Їдь за цією адресою. Американський інженер винайшов психофон, що пізнає всі думки і наміри та може надавати їм означений напрямок. Людям слабкої волі, переляканим і лінивим усуває їхні хиби під час сну. Ворушись!

Вертлявий Турбійон зник, як променистий слід від сонця у сірому паризькому небі, полишивши Гробовецького в глибоких роздумах про психофон.

 реба сказати, що до зустрічі із Ґеньом Місько пережив доволі пригод. Коли львівські вломники Самотій, Опальський, Філіповський і Бобель підкопом проникли до ювелірної крамниці Рапса в готелі «Брістоль», а поліція упіймала їх в каналі Полтви, то після присуду саме Місько влегшив їм утечу, обсадивши двері судової залі добре вбраними опришками, які вдавали порядних обивателів. Так що усіх чотирьох шукають до цього часу.

Саме Місько з приятелями, одягши на ноги гумові пантофлі, удерся глупої ночі до хати промисловця Фоґеля (той перебував у Відні). Хлопаки дісталися на балкон шнуровою драбиною — на подив наймички, яка зімліла зі страху, а вони опісля заспали її піґулками. Майже дві години «працювали» у Фоґелевому кабінеті, а його жінка нічого не чула. Тоді вернули до хати з театру гості Фоґелів — Гелінсберґ з дочкою, що теж нічого не запримітили і пішли спати майже під ранок. Вломники добре господарили — розбили каси, забрали коштовності, акції, готівку, старі золоті та срібні монети і навіть кілька фляшок лікеру. Зоставили лиш золоте перо, бо, мабуть, не примітили. Коли спакували і вийшли не кухнею, а головними дверима, утямили, що з вулиці їх можуть схопити, тому пернули до кабінету, причепили шнурову драбину і зійшли по ній на подвір'я. На ньому ж полишали злодійські причандали, залізну руру та пантофлі.

Фоґелева аж перед сніданком довідалася про влом...

Місько знав, що найкращий сховок — у землі, тому закопав свою частку здобичі — у металевій бонбоньєрці — під кущем жоржини на Жозефіниному квітнику. Досвід з малих літ став у пригоді!

Тепер він зачаївся, доки не змовкнуть балачки про те, як у поспішному потязі між Познанню та Варшавою до переділу другої кляси, де їхав з дружиною інженер Ґрудзінський, вдерся охайно вбраний молодик, схопив з полиці касетку з коштовностями й вибіг. Першою кинулася за злодієм пані інженерова, наздогнала його, і вони ледве не випали на рейки з кінця потяга. Потім прибіг і Ґрудзінський вирятовувати жінку, а тим часом поплічник молодика викрав з переділу і велику валізу...

Ви здогадалися, що у всіх цих трафунках пляни нападів складаються в голові Міська?

Жозефіна не сумнівалась, що її кревний брат не пильнує високих чеснот і живе неправедно, та дотримувалася, як і кожна поважна пані, давно засвоєного закону: най си діє Божа воля!

З появою Ґеня у помешканні вдови по Кендзьорівському стало тісно і неспокійно. Жозефінин синок, теж Ґеньо, весь час крутився біля чоловіків, переймаючи їхні звички. Він уже цвіркав слиною крізь зуби, як Місько, і довго вичісувався перед дзеркалом, як Ґеньо, вкладаючи непокірну солом'яну чуприну.

Місько вдень виходив збирати чутки по кнайпах, де цілий тиждень тільки й базікали про вибух у каварні Майнля, а Ґеньо, за давньою порадою Оскара Гробовецького, читав газети, вишукуючи в них поживу для втілення задумів. Але йому траплялися все якісь сміховинні повідомлення. От у Полудневій Америці один обманець видурив гроші від різних людей, яким обіцяв велетенські зиски з годівлі лисиць. Годівля відбувалася би кругообігом: лиси мали їсти м'ясо вбитих котів, коти — м'ясо щурів, а щури — м'ясо лисів. Таким чином добувалися футра з лисів та котів. Про сей спосіб обманець довідався із збірки жартів, друкованих у Льондоні з півстоліття тому, і ще нині знайшов дурнів, які в се повірили.

Та найбільше розсмішили Ґеня віденці, що нібито утворили «Товариство захисту звірят», яке висилало на південь літаками змерзлих ластівок. Як писали газети, ластівки, ослаблені зимнотою, обсіли Відень і лиш завдяки «Товариству...» урятувалися від смерти. А то була спритна реклама, якою видурено десятки тисяч шилінгів.

Трапилася й оповістка, що змусила Муркоцького скрипіти зубами від заздрощів, як от про американського пресового короля Герста Рендольфа. Той видає двадцять п'ять щоденних часописів з пересічним накладом майже п'ять мільйонів примірників і виплачує головному редакторові Аарону Брісбейну триста тисяч долярів щорічно. Сам король живе дві третини року в Каліфорнії, де його маєток — двісті сорок акрів. І нещодавно він збільшив свою імперію, долучивши до неї видавничий дім... льондонської вдовиці Марґрет Крузенштарн, узявши підприємливу англійку за законну жону і прийнявши опіку над її малолітньою дочкою Стасьою.

«А як же бідний Вальд?!» — подумки скрикнув Ґеньо, згадуючи свою женячку на «гарній, як образок» спадкоємиці дурнуватого німця. Ні, він не сумував за