Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2 - Оксана Іванівна Думанська

— Пані, я за хвилю тлумачитиму написане вами.

Жінка — чорний крук піднесла папір так, ніби збиралася винюхати додатковий зміст з вірша. Пройшла не хвиля, а добрих десять хвилин, за які адвокатова відчула, що її кинуло в циганський піт, ноги обважніли й затерпли, руки, навпаки, нервово засмикалися, а у вухах задзвеніли цвіркуни.

— Пані жиє з поважним маєстатним чоловіком, та не кохає його. У пані в душі туга за молодим і сильним коханцем, який звіяв звідси у світи. Пані хоче вивільнитися від тяжкого подружнього обов'язку, що виплекує в ній нервову недугу.

Маґда захиталася, як шайда-байда, і ридма заридала. Окультистка ніби й не бачила того.

— Сі рядки потверджують вашу тонку духову оправу. Для її зміцнення вам слід знайти опертя на надійне чоловіче плече. Вже нині, коли повертатимете додому, за першим скрутом[33] стрінете молодого чоловіка, який не відважиться до вас підійти, тому зробіть це першою. І попросіть його про те, що маєте в глибині свого серця.

Якби хтось підслуховував, що каже окультистка, то нареготався б з її вимови — опґава, опеґтя, попґосіть... Та Маґда чула одне: її жіноче безталання розгадане і навіть зроблено припис, як його позбутися. Вона витягла з поляреса всі гроші.

За скрутом і справді походжав молодий чоловік селянської класичної вроди, ніби очікував на приятеля.

Пані адвокатова не мала сумнівів, що провидиця добре підказала їй, хто втілить її втаємничене бажання.

— Прошу пана, не дивуйтеся і не майте мене за божевільну. Провидиця сказала мені...

Місько знав, що мала сказати провидиця, бо вже давно був у неї напохваті, коли приходили пані, що потребували «опертя на сильне чоловіче плече». Він слухав голос провидіння в невеликій комірці передпокою, тому встигав вчасно потрапити за скрут.

...Серед ночі Маґда сполохано скрикнула і розштовхала чоловіка.

— Поглянь, хтось зазирає у вікно!

Висока біла потвора з чорним проваллям замість обличчя. Вразливий адвокат схопився за серце:

— Боже мій! Це смерть моя!

І мав рацію.

За два дні його поховали в родинному гробівці на Личакові. Невтішну вдову підтримував удавано засмучений молодик з родини покійника, як стверджувала Маґда.

 еодор Козобродський по смерті адвоката Альбертшулле вже всоте переконався у підступності жіночої натури, коли побачив при його вдові відвертого фацета. І твердо вирішив порозвінчувати всіх отих знаменитих кобіт, яких так підносять слабо орієнтовані в історичних вислідах міщани. Перша потрапила під пильну цівку його ока попівна Роксоляна, потурчена і побусурманена, що сягнула таких владних висот на мусульманському олімпі. Теодор довів: вона сама запродалася у полон, бо таку товсту дівку ніхто б не взяв заміж у цілому Рогатині. До султана проникла хитрістю, давши доброго рубана[34] тим євнухам, які відбирали дівчат до гарему. Ба більше! Закликала українок злягатися із турками нібито затим, щоб швидше оновлювати застояну кров своєї нації, а насправді ті діти поповнювали війська яничарів.

Потім Козобродський зазирнув углиб віків і дійшов висновку, що се Ярославна випхала в плечі Ігоря в похід на половців, бо їй не вистачало коштовного хутра і карбованих прикрас.

Третьою жертвою історика-жононенависника стала Маруся Чурай, яка мала струїти Богдана Хмельницького, а хорунжий Забожниченко про те дізнався і сам добровільно випив трунок.

На шпальтах часописів то ганили Теодора Козобродського, то вихваляли його сміливість, а сам він тішився, що нарешті про нього говорить усе місто. І саме на піку його популярности в часописі «Наша справа» видрукували фейлетона, у головному персонажі якого читачі впізнали збурювана історичної думки.

«Чому дехто пише вірші?» — питався автор, схований за прибраним іменем Вітовт Квятковський. І відповідав на своє питання: «Можливо, під впливом любови чи особистих нещасть... Жив собі простий неосвічений робітник, який одного разу підпив у шинку, а дорогою до халупи хтось влупив йому пляшкою по голові, щоб вигребти з кишень не пропиті копійки. На ранок бідака прочумався... і почав писати вірші! Отже, писання віршів не завжди є доказом великої сили ума. А якщо чоловіка гримнути по голові не пляшкою, а товстезною книжкою, то він може писати не вірші, а романи з життя минулих епох і тим здобути собі велику славу. Для цього випадку можу підказати сюжет: Тарас Бульба не згорів, припнутий до дерева, а повернувся на Січ і виховав Андрієвого сина від ляшки правдивим лицарем з кучерявим оселедцем на прізвисько Хміль; з цього кореня і походить гетьман, що воював за українські землі, але одружувався з польськими паннами. Одночасно повідомляю охочих до пошуків, що в Карпатах студенти і гімназисти, перебуваючи на літниську, відкопали двадцятикілограмову мідяну монету часів шведської королеви Христини. Ця грошова одиниця, вартости десятьох срібних талярів, називалася «плятмент» і була в обігу від середини сімнадцятого століття до кінця вісімнадцятого. Запас