– В Лондоні ви пройшли б непоміченою, за винятком, звичайно, вроди.
– Справді? – вона знову допитливо глянула на нього. – Мартін Гарві... Ви знаєте Мартіна Гарві? Він – заступник редактора іноземного відділу «Кореспондента». Так от, Мартін теж казав, що моя англійська досконала.
Степаняк знав Мартіна Гарві. Самолюбний маленький паскудник, відхиляв статті українського прес-бюро про Україну, мовляв, приймає матеріал лише від відомих профі.
– Звичайно, наші дороги перетинались, але в Лондоні мені доводилося мати справу з більшістю головних газет.
– Дуже цікаво, Тарасе, бо я, можливо, поїду працювати до Лондона. Мартін обіцяв мені посаду в «Кореспонденті».
Провалитися мені на місці, якщо це додасть йому репутації, подумав Степаняк.
– Після вашого матеріалу про вбивство Марченкова, я певен, багато відомих мені редакторів охоче найняли б вас.
– Справді?
Вона проковтнула наживку – разом з гачком, волосінню й грузилом.
– Гадаю, нам слід знати краще одне одного, – сказав він. – Ви зі мною повечеряєте?
– Охоче. Коли?
– Сьогодні.
– Мені треба доопрацювати цю нудну історію. Подзвоніть мені о восьмій. Ось моя візитна картка. Мешкаю на вулиці Карла Маркса, над магазином «Lancome».
* * *Господар ресторану «Лєстніца» в підвалі будинку Спілки архітекторів тепло привітав Степаняка. Вираз його змінився, коли, замість дами з чарівною усмішкою, він побачив іншу, з довгими ногами й великим викотом. Покірно знизавши плечима, він повів їх до того самого столика, сервірованого тими самими закусками. Степаняк наповнив склянки вином «Ркацителі», попросив Кристіну розповісти про себе й слухав, дивлячись їй просто в очі. В кінці вечері, коли запропонував піти до готелю «Либідь» випити чогось перед сном, Кристіна Лесин сказала, що її квартира набагато ближче.
Вона відчинила двері помешкання, зняла замшеве пальто та черевики й сказала:
– Дуже зручно жити над парфумерним магазином.
Степаняк усміхнувся й приклав два пальці до її губів, провів пучками по шиї до грудей і до верхнього ґудзика сукні, в яку Кристіна перебралася була до вечері. Стояла серед вітальні, а він повільно, навіть надто повільно, дивлячись їй у вічі, розстібав ґудзики сукні. Його руки були мов оксамит на її тілі, коли він спустив сукню з її плечей на підлогу. Пипки грудей Кристіни набубнявіли. Лівою рукою Степаняк пестив праве стегно, а правою провів по волоссі, по спині, що здригалася під нейлоном чорної комбінації, потім всією долонею почав пестити ліву сідницю. Коли його пальці почати ніжно зондувати вульву, Кристіна сапнула повітря й розставила ноги. Була збуджена й слабка в колінах, пальці безладно намацували пряжку його паска, тоді як його руки ставали спокійнішими. Степаняк повільно зсунув з її плечей бретельки комбінації, опустив униз і зняв. Узявши під сідниці обома руками, він підняв Кристіну, вона ногами обхопила його талію, руками обняла за шию, й він поніс її до спальні.
Коли Степаняк опускав на ліжко, Кристіна цілувала його волосся, а коли він знімав із себе сорочку, дотяглася, щоб опустити йому штани й труси і звільнити набряклий пеніс. Хвильку постоявши голим, він нахилився до неї. Кристіна стогнала й звивалася в ліжку. Степаняк повільно зняв з неї ліфчик, колготки й трусики, цілуючи вслід її відкрите тіло. Вона нетерпляче розсунула ноги й потяглася до нього всім тілом, але він так само не поспішав.
Цієї ночі Степаняк тричі довів Кристіну до кульмінації, а коли вона вранці прокинулася, його вже не було.
12Кристіна зателефонувала йому навіть раніше, ніж він сподівався.
– Маю два квитки на святкування річниці Референдуму, відбудеться в готелі «Київ», – повідомила вона. – Ти не бажав би піти?
– Якщо ти прийдеш туди, більшого задоволення для мене бути не може, – відказав Степаняк.
– Початок о восьмій, зайди по мене о сьомій тридцять.
Коли Кристіна відчинила йому двері, на ній була чорна шовковиста сукня.
– Я швиденько, – промовила Кристіна добірною англійською.
Вона займалася косметикою, а Степаняк блукав по квартирі.
– Скільки в тебе кімнат? – запитав він.
– Чотири, крім ванни й туалету.
– Все твоє?
– Так.
Дивно. Двері, обідній стіл, стільці та шафи в їдальні були з твердих порід дерева. Красиві турецькі, американські та казахські килими вкривали більшу частину паркетної підлоги й прикрашали стіни. Вільні місця заповнювали фотографії Мерилін Монро, будинків Британського парламенту та Букінгемського палацу. Чавунна ванна на витих ніжках та умивальник були покриті жовтою емаллю. З жовтого металу були й масивні крани, але білі кахляні плитки блищали як новенькі, вода текла щедро. Раковина, плита та дубова шафа надавали кухні солідного довоєнного вигляду, його псували лише сучасний німецький холодильник та плакати гурту «Бітлз», але тут теж усе діяло. З вікна просторої вітальні на останньому поверсі шестиповерхового кремового з бірюзою будинку в стилі бароко було видно вулицю Карла Маркса та восьмиповерховий, сталінського типу, будинок Головпошти, що виходив причілком у бік майдану Незалежности.
Це був київський еквівалент помешкань фешенебельного лондонського району Мейфер.
– Як тобі пощастило одержати таку квартиру? – запитав Степаняк, повернувшись до спальні.
Кристіна глянула на його відображення у великому дзеркалі туалетного столика.
– Господар займав високу посаду в колишньому Центральному комітеті Комуністичної партії України. Офіційно я плачу йому дві тисячі купонів на місяць. Неофіційно «Кореспондент» перераховує щомісяця певну суму з мого гонорару на його лондонський стерлінговий рахунок.
Обернувшись до Степаняка, Кристіна запитала:
– Ти не гадаєш, що на роковини Референдуму слід бути в традиційній блузці? Мені подарувала її бабуся.
Годинник біля ліжка вже показував восьму.
– Вирішуй сама.
Діставши з горіхової шафи білу полотняну блузку, майстерно вишиту червоно-зелено-жовто-блакитним візерунком, вона розв’язала халат, під яким були чорні півчашечки бюстгальтера та трусики бікіні.
– Мені личить? – приклала вона блузку собі до шиї.
– Звичайно.
– Мабуть,
