Офіцер із Стрийського парку - Андрій Анатолійович Кокотюха
— Досить, я все бачив, — відрізав Тима. — Але ви нічого не довели.
— Яких доказів треба ще? Пляма гуляв тут учора з вечора. Кажуть, поїв усіх бажаючих, смітив коронами. Припускаю, засинав, прокидався, похмелявся й знову вимикався, аж поки не просадив усе. Портмоне порожнє, самі переконайтесь.
Лінда кахикнув.
— То ви, пане Кошовий, пов’язуєте загул батяра з убивством у Стрийському парку?
— Взагалі-то, пане Каролю, я йшов сюди, аби просити про допомогу. Труп знайшла одна повія така собі Агнешка, прізвище Пілунська. Хотів би поговорити з нею, для мене важливо знати обставини. Вона свідок, як не крути. Не знаю, чи вдалося б мені домовитися з вами чи паном Тимою. Вибрик упитого Плями події прискорив, й, схоже, Агнешка мені вже не потрібна.
Лінда й Тима перезирнулися.
— Польський офіцер — то є серйозна справа, пане Тимо.
— Згоден, — вицідив Єжи. — Свисніть мені сюди когось, пане Ліндо.
Колишній поліцейський пружно підвівся, вийшов й за кілька хвилин повернувся, пропускаючи вперед двох батярів, одного з яких відчайдушно атакував Шацький. У кімнатці зовсім не лишилося місця, й Тима відступив до стіни.
— Заберіть ось цього, — носок черевика гидливо торкнувся Плями, котрий далі стояв рачки, мотав головою й, схоже, втратив будь-яке відчуття реальності. — Прочухайте. Робіть, що хочете, але він має говорити й думати.
Батяри спритно підхопили Кшися з двох боків під руки, підняли й виволокли. Зачинивши за ними двері, Лінда лишився там, прихилившись до одвірка.
— Розкажіть тепер усе спочатку, пане Кошовий. Ви недарма влізли в ту справу. І напевне вона для вас дуже важлива, інакше ви не наважилися б прийти сюди.
— Нема особливо про що говорити. Офіцера вбито і, як я правильно здогадався, пограбовано. Якщо ваш Пляма признається, нам удасться на деякий час відтягнути збройну сутичку між поляками та українцями. Подробиці опускаю, політика вам не важлива, й це мудро. Ваша братія виживе за будь-якої влади. Ви вірно вчинили, пане Ліндо, обравши собі саме той шлях, на якому я вас бачу.
— Схвалюєте?
— Не казав цього. Правильний вибір для когось не означає, що я готовий зробити так само й прийняти.
Тима клацнув пальцями.
— Чекайте. Про що мова?
— Аби ви зрозуміли — про боротьбу за владу, — сказав Клим. — Чудово знаєте, що в таких випадках може пролитися кров. І вона часто ллється. Але тут не місто ділять чи, скажімо, підконтрольні борделі. Йдеться про набагато важливіші речі. Ведуться переговори, важкі, з мінімальним результатом. Та краще все ж до останнього тримати мир.
— Як батяр з плямою на писку може вас урятувати?
— Не про мене йдеться, — зітхнув Кошовий. — Жертви можуть бути по всьому Львову, передусім — серед мирного населення. Котре й без того настраждалося за чотири роки війни. Люди мерзли, голодували, хворіли, втрачали житло, помирали.
— То все слова. Ми про Пляму говоримо.
— Він убив польського офіцера, аби пограбувати. Довівши це товаришам жертви, реально відвести підозру від української сторони. На якийсь час протистояння перестане бути аж таким гострим.
— Я відчуваю настрої, — вставив Лінда. — Так чи інакше, його не уникнути.
— Але погодьтеся, це робити треба. Так довго, як вийде.
— У мене нема бажання допомагати вам, — відрізав Тима. — Причину ви знаєте.
— Так. Проте ми з Шацьким підемо звідси. Я розкажу про результат розшуку. Поясню, хто саме не видає вбивцю. Й ви знову зустрінетесь із сотником Арсеничем.
— Хто вам сказав, що ви вийдете звідси?
Сіпнулося віко.
Зі свого місця, попри тьмяне освітлення, Клим побачив, як сильно, до кольору крейди, збліднув на стільці в кутку Шацький. Рука стиснула наган Яблонського, а в кишені пальта лежав його власний револьвер. Гаман уже виглядав кумедно, тож Кошовий жбурнув його на ліжко, сам відступив до стіни, перекладаючи наган з правиці в лівицю.
Тима й Лінда з цікавістю стежили за його рухами, і Клим чудово розумів: навіть із двома револьверами він тут у пастці. Варто Тимі моргнути, й сюди забіжить з десяток горлорізів. Але він усе одно озброївся, тепер стискаючи наган і кольт.
— Що далі? — спитав Кароль.
— Не знаю. Погрожуєте мені ви.
— Я? — перепитав Тима, тицьнувши себе пальцем у груди. — Боже збав, я взагалі мовчу!
— Не клейте дурня. Щойно...
— Тихо! — перервав Тима. — Пане Кошовий, вам ніхто не погрожує, а ви вже злякалися. Не варто сприймати мої слова якось так, знаєте... Ну, ви розумієте. Заберіть зброю, ми з паном Ліндою з голими руками. Так виглядає, погрожуєте й поводите себе агресивно ви.
Зціпивши зуби, Клим повільно опустив револьвери. Потім засунув свій назад, наган перехопив за дуло, повернув руків’ям до Тими.
— Це доказ провини Кшиштофа Плями.
Замість нього відповів Лінда.
— Це доказ того, що батяр ймовірно був біля трупа. Або, що теж припускається, міг виграти зброю та портмоне в справжнього убивці. Наприклад, у карти. Є ще варіант: Пляма знайшов свою здобич там же, у парку. А викинув добро справжній убивця, котрий імітував розбійницький напад. Тож я цілком припускаю згадані вами політичні мотиви злочину.
Віко знову сіпнулося, Клим заспокоїв тик пучкою.
— Все з вами ясно, панове. Признатися, від вас, пане Ліндо, чекав цього найменше. Але до намірів пана Тими в мене питань, як то кажуть, нема. Міг би раніше допетрати.
— Прошу? — перепитав Тима.
— Я зле зробив, що пояснив вам усе. Ви не видаєте Пляму поліції. Вам вигідно, обом, аби все йшло до того, чого я боюся.
— До чого?
— Хаос.
— Далі не розумію, — мовив Кароль.
— Усе ви розумієте, пане Ліндо. Ті залишки поліції, котрі місто ще має, вже здають позиції криміналу. Коли безвладдя, настають ваші часи. Й чим більше хаосу, чим менше контролю, тим більше влади у вашого брата. Відповідно — можливостей. А за великим рахунком, у непевні часи ви цілком здатні захопити Львів.
Тима гмикнув, не стримався — смикнув себе за вус. Лінда відмахнувся.
— Пане Кошовий, ви забагато читаєте різної белетристики. Навчилися вигадливості в літераторів на кшталт Жуля