Вигнанець і чорна вдова - Андрій Анатолійович Кокотюха

— Многая літа! — Марія теж підвелася, торкнулася своїм келихом чоловікового. — Хай Бог та любов тебе зміцнять.

Баронет одним махом влив у себе коньяк.

Варвара пила шампанське з таким виглядом, ніби робила присутнім послугу.

Платон пригубив коньяк.

— Офіційна частина скінчилася. — Фон Шлессер лишився стояти. — Тепер до прикрих речей, про які ви всі знаєте без мене. Пан Чечель тут як приватна особа. Ви знаєте, як я веду справи. Короткої зустрічі й розмови з ним досить для висновку: йому можна довіряти. Усе, що він почує й побачить тут як стороння особа, залишиться в межах будинку. З додаткових відомостей, які я вже маю про нього, зрозуміло: панові Чечелю досить уже нажитих неприємностей та ворогів. У моїй особі недруг йому не потрібен. Отже, він мовчатиме про все, навіть коли розв’яже справу і в його послугах більше не буде потреби. Я правий, мосьпане?

— Так, — обмежився Платон короткою відповіддю.

— Не хочу в вас помилитися. — Барон знову прокашлявся, помовчав, обвів присутніх поглядом, затримавшись на кожному, і на дружині теж. — Коли доживаєш до шістдесяти, тягне на відвертість. Тим більше що немає сенсу приховувати очевидні речі, які наш гість уже встиг побачити. І ти, Базилю, і ти, Варваро, і Марко, якого тут нема й, мабуть, не буде, — ви всі маєте величезне упередження до моєї Марії. — Його рука лягла на її плече. — Не знаю й не хочу гадати, що вами рухає, чим вона завинила перед вами. Ви не хочете чути й знати, що саме завдяки Марії я знову відчув смак до життя. Тобто зрозумів: справжнім воно є тільки тоді, коли ти далекий від того кола, яке вважалося своїм, важливим, яке вимагає нещирих посмішок, дулі в кишені й політесів. Але ви, мої діти, гризетеся і між собою. Вам поки нема чого ділити. Господь послав мені Садовського, він має досить абміцій, аби втримати родинне діло на плаву й навіть примножити статки. Проте я зараз зроблю оголошення. — Барон перевів подих. — Відтепер я відходжу від усіх справ. Ми з Марією за якийсь час поїдемо в подорож. Кажуть, мандрувати корисно для здоров’я. Про все, що стосується діла, питайте в Ніколи. Хоча... жодного з вас воно не цікавить. Отже: я залишаю для кожного з вас ту щомісячну грошову виплату, яку мали досі. Марка це теж стосується.

Варвара знову легенько поплескала в долоні.

Базиль, уже не стримуючись, налив собі ще й жадібно випив.

— Вас напевне цікавить, чи склав я заповіт, — вів далі барон. — Відповідаю: поки ні, та маю такий намір. Згідно з ним, після моєї смерті, хоч би коли вона настала, усе лишиться, як було за мого життя. А саме: якщо діло фон Шлессерів не збанкрутує, ви надалі діставатимете щомісячні виплати. Садовський матиме повноваження й обов’язок дбати про це. Усе інше, за винятком дрібниць, які підуть на благодійність, отримає моя дружина.

— Ай молодець! — вигукнула Варвара.

— Вітаю, татусю, — похмуро пробасив Базиль. — У цьому світі є мало людей, спроможних отак, при людях, самостійно, з доброї волі виголосити собі смертний вирок.

Фон Шлессер збліднув.

Поточився, але втримався на ногах.

Сухі міцні пальці стиснули келих.

Платон перехопив розпачливий погляд Марії, кинутий на чоловіка.

— Альфреде!

Баронет рвучко скочив, відкинув стілець.

— Замовкни! Заткай свого хтивого писка, ти, вбивце!

— Як ви... як ти смієш! — Марія теж звелася на рівні.

— Скільки татусь іще житиме після такого? День? Тиждень? — Якби слова мали силу куль, тіло Марії вже перетворилося б на решето. — Ага, ви їдете в подорож! Твоя ідея, не інакше! Раптово померти на палубі десь посеред моря-океану! Пані та панове, рекомендую вам багату вдову, спадкоємицю мільйонів! Ти ж умієш так! Не ховай очі — вмієш! Ти вбивця, вбивця, вбивця!

Фон Шлессер схопився за серце, щось прошипів, повільно опустився на стілець.

Варвара не зрушила з місця.

Чечель підвівся, проте не мав гадки, що треба робити.

Зате Марія діяла швидко: хтозна-звідки видобула знайому вже Платонові пузату пляшечку, не шукала, куди капати, — дала всю в руку. Барон підніс горлечко до губ, закинув голову, ковтнув кілька разів. Завмер, заплющивши очі. За якусь мить кров приплинула до лиця, губи стали рожевими. Фон Шлессер знову дивився перед собою ясним осмисленим поглядом. Повернув рятівну пляшечку дружині, заговорив сидячи, рівним голосом:

— Рідні діти доконають мене швидше, ніж дружина. Щойно ви в цьому переконалися, пане Чечель.

— Це тільки доводить правдивість моєї теорії, — гмикнув Базиль, укотре наливаючи. — Хвилювання, потрясіння. Тобі погано, від цієї особи лиш вимагається забаритися з ліками.

— Альфреде...

— Помовч, Маріє. — Барон остаточно зміцнів. — Упритул підходимо до того, заради чого я всіх зібрав і запросив не просто стороннього, а досвідченого сищика. Я отримав анонімного листа. Ним невідомий попереджає про намір дружини вбити мене. Щойно ти, Базилю, такий намір озвучив уголос.

— Я поділяю його думку, — озвалася Варвара.

— Ви написали листа разом? — швидко запитав Платон.

— Нічого ми не писали! — гаркнув баронет.

— Тепер зрозуміло, навіщо тут сищик, — процідила Варвара.

— Я хочу знати, хто навмисне й підступно нацьковує мене на Марію, — відчеканив фон Шлессер. — Сподівався, що тут, у вузькому колі, хтось із вас зізнається. Ви обоє мали шанс, діти мої.

— Шанс? — перепитав Базиль.

— Почую зізнання тут і тепер — усе лишиться, як було. Той, кого викриє пан Чечель, буде позбавлений грошової ренти і, що найгірше, не буде згаданий у заповіті. Жодним рядком. Але й інші постраждають. Покриваєте одне одного — маєте відповісти спільно. Або хтось із вас набереться сміливості, зізнається і припинить отак, підло й анонімно, цькувати жінку, яка дала мені друге життя, — або винного знайде досвідчена людина.

Так, як Базиль і Варвара, на Платона дивилися в різний час ті, хто виношував намір його вбити. Проте саме така атмосфера й була для сищика звичною, отже — затишною. Чечель ступив трохи назад, аби зі свого місця оглядати підозрюваних мовби звисока.

— Несправедливо, — пробасив баронет. — Ти граєш нечесно, татусю.