За день її справа розрослася до великого розслідування, яким тепер керував начальник відділу лейтенант Маркетт. Справу Елени Ортіз об’єднали з нерозкритим убивством Діани Стерлінґ, а команда детективів збільшилася до п’яти осіб: окрім самого Маркетта, до неї входили Ріццолі та її напарник Баррі Фрост, Мур і його кремезний напарник Джеррі Сліпер, а п’ятим детективом був Даррен Кроу. У їхній команді Ріццолі була єдиною жінкою. Насправді ж, вона була єдиною жінкою у всьому відділі розслідування убивств, і деякі чоловіки ніколи не давали їй про це забути. Вона була в нормальних відносинах з Баррі Фростом, хоча іноді її й дратував його постійний оптимізм. Джеррі Сліпер був занадто флегматичним, аби кого-небудь розлютити, та й його самого було не так уже й легко вивести з рівноваги. А щодо Мура… вона мала визнати, що, всупереч своїй початковій настороженості, він таки починав їй подобатись, і вона справді поважала його за спокій та послідовність у роботі. Та найважливіше, що він, здавалося, теж її поважав. Завжди, коли вона щось говорила, Ріццолі була впевнена, що Мур слухає.
А от із п’ятим копом їхньої команди, Дарреном Кроу, у неї були проблеми. Великі проблеми. Він сидів за столом навпроти неї, на його засмаглому обличчі була вже звична єхидна посмішка. Вона виросла з такими хлопцями, як він. Хлопцями з горою м’язів і купою подружок. І неабияким самолюбством.
Вони з Кроу зневажали одне одного.
На стіл поклали стос паперів. Ріццолі взяла копію і побачила, що це психологічний портрет убивці, який щойно склав доктор Цукер.
– Знаю, дехто з вас вважає, що мої висновки взяті з неба, – сказав Цукер. – Отож дозвольте пояснити мої міркування. Про нашого злочинця ми знаємо таке. Він проникає до помешкань своїх жертв крізь відчинене вікно. Він робить це пізно вночі, десь між дванадцятою і другою. Він зненацька нападає на жертву в ліжку. Одразу ж присипляє її хлороформом. Роздягає. Знерухомлює, прив’язуючи руки і ноги скотчем до ліжка. Закріплює тіло, прив’язуючи до ліжка ще й стегна і талію. Тоді заклеює їй рота. Цілковитий контроль – ось чого він досягає. Коли за якийсь час жертва опритомнює, вона не може рухатись, не може кричати. Її ніби паралізовано, але в той же час вона при тямі і добре розуміє, що з нею станеться. А те, що стається потім, без сумніву можна назвати найстрашнішим у житті кошмаром. – Голос Цукера став монотонним.
Що жахливішими ставали деталі, то тихішим робився його голос, і всі нахилялися вперед, щоб розчути слова.
– Убивця починає різати, – продовжив Цукер. – Як свідчить протокол розтину, він не поспішає. Він дуже ретельний. Він розрізає нижню частину живота, шар за шаром. Спершу шкіру, тоді підшкірний жир, фасцію і м’язи. Для контролю кровотечі він використовує хірургічний шов. Він знаходить і вирізає тільки потрібний йому орган. Більше нічого. А потрібна йому матка.
Цукер оглянув детективів за столом, відзначаючи їхню реакцію. Його погляд зупинився на Ріццолі, єдиній людині в цій кімнаті, у кого був той орган, про який він говорив. А вона втупилась у нього, обурена, що він витріщився на неї лише через її стать.
– Що ці відомості розказують нам про вбивцю, детективе Ріццолі?
– Він ненавидить жінок, – сказала вона. – Він вирізає те єдине, що робить їх жінками.
Цукер кивнув, і вона здригнулася від його посмішки.
– Саме це Джек-Різник зробив із Енні Чепмен. Забираючи матку, він позбавляє жінку її природи. Забирає її силу. Йому не потрібні прикраси чи гроші. Йому потрібна одна-єдина річ, і, забравши свій сувенір, він може переходити до фінальної сцени. Але перед тим він робить паузу, щоб отримати ще більше задоволення. Розтин обох жертв показує, що на цьому моменті він зупиняється. Можливо, минає година, а за цей час його жертва продовжує повільно стікати кров’ю. Черевну порожнину заповнює кров. Що він робить у цей час?
– Отримує задоволення, – тихим голосом припустив Мур.
– Ти маєш на увазі, мастурбує? – запитав Даррен Кроу з притаманною йому грубістю.
– Ні на одній сцені злочину не знайдено слідів еякуляту, – зауважила Ріццолі.
Кроу кинув на неї погляд з натяком «яка ж ти у нас розумниця».
– Відсутність е-я-ку-ля-ту, – сказав він, навмисне із сарказмом наголошуючи кожен склад, – зовсім не виключає мастурбації.
– Я не думаю, що він мастурбував, – сказав доктор Цукер. – Цей убивця не дозволив би собі втратити контроль над ситуацією в чужому для нього середовищі. Мені здається, що він чекає, доки добереться до безпечного місця, і вже там дозволяє собі отримати сексуальне задоволення. Усі деталі сцени злочину чітко вказують на контроль. Коли він доходить до фінального акту, то виконує його впевнено, владно. Він розсікає горло жертви одним глибоким порізом. А тоді здійснює свій останній ритуал.
Цукер сягнув до свого портфелю, вийняв дві фотографії сцен злочину і поклав їх на стіл перед детективами. На першому знімку була спальня Діани Стерлінґ, на другому – Елени Ортіз.
– Він акуратно складає їхні піжами і кладе поряд з тілами. Ми точно знаємо, що він складає одяг уже після вбивства, бо плями від крові виявлено на внутрішніх складках.
– Навіщо він це робить? – запитав Фрост. – Який тут символізм?
– У цьому теж проявляється контроль, – сказала Ріццолі.
Цукер кивнув.
– Без сумніву. Цим ритуалом він демонструє свій контроль над ситуацією. Але, в той же час, цей ритуал контролює його. Це імпульс, якому він не може протистояти.
– А що, якби хтось завадив йому зробити це? – запитав Фрост. – Приміром, якби хтось налякав його і він не встиг закінчити ритуал?
– Це б його роздратувало і розлютило. І може, навіть змусило б негайно розпочати пошуки нової жертви. Але поки що йому завжди вдавалося закінчити ритуал. І кожне вбивство приносило йому достатньо задоволення, якого вистачало на довгий час. – Цукер оглянув присутніх. – Це найгірший тип злочинців з усіх, із ким нам доводилося мати справу. Він прочекав цілий рік до наступного убивства – це надзвичайно рідкісне явище. Це означає, що він може місяцями жити без своїх полювань. Ми можемо щосили розшукувати його, а він тим часом терпляче вичікуватиме свою наступну жертву. Він дуже обережний. Організований. Залишає небагато зачіпок, якщо взагалі їх залишає. – Він глянув на Мура, очікуючи підтвердження своїх слів.
– Ні на одній зі сцен злочину ми не виявили відбитків пальців чи матеріалів для проведення аналізу ДНК, – озвався Мур. – Усе, що ми знайшли, – одну волосину в рані Ортіз. І кілька темних волокон поліестеру на віконній рамі.
– Наскільки я зрозумів, свідків теж немає.
– У
