Маятник Фуко - Умберто Еко
І Лія сказала мені: «Піме, твоя історія мені не подобається».
«Хіба вона не ефектна?»
«Сирени теж ефектні. Послухай: що ти знаєш про своє підсвідоме?»
«Нічого, не знаю навіть, чи воно у мене є».
«Бачиш. Тепер уяви собі, що один віденський веселун для свого задоволення та щоб розважити друзів, вигадав усю цю історію з Es та Едіповим комплексом і придумав сни, які йому ніколи не снилися, і маленького Ганса, якого він ніколи у вічі не бачив… Що ж відбувається потім? Потім виявляється, що мільйони людей готові всерйоз стати невротиками. А тисячі інших готові використати це».
«Ліє, ти параноїчка».
«Я? То ти параноїк!»
«Можливо, ми параноїки, але ти повинна визнати принаймні одне: ми виходили з тексту Інґольфа. Даруй мені, ось у тебе в руках опиняється послання тамплієрів, тобі кортить розшифрувати його до кінця. Можливо, ти трохи переборщуєш, аби посміятися над розшифровувачами послань, але ж послання таки існує».
«Однак ти знаєш лише те, що сказав тобі той Арденті, який, як видно з твоїх розповідей, був дипломованим дурисвітом. Зрештою, мені б дуже хотілося поглянути на те послання».
Не було нічого легшого, я мав його серед своїх паперів.
Лія взяла аркуш, оглянула його з обох боків, зморщила носа, відвела з очей гривку, щоб ліпше розглянути першу, зашифровану частину. Потім сказала: «Це все?»
«Тобі мало?»
«Навіть забагато. Дай мені два дні на роздуми». Коли Лія просить два дні на роздуми, значить, вона хоче показати мені, що я дурень. Я завжди звинувачую її в цьому, а вона відповідає: «Коли я розумію, що ти дурень, я впевнююся, що справді тебе кохаю. Я кохаю тебе, навіть якщо ти дурень. Тебе це не заспокоює?»
Упродовж двох днів ми не торкалися цієї теми, зрештою, Лії майже не бувало вдома. Вечорами я бачив, як вона вмощувалася в кутку і робила нотатки, відриваючи один аркуш за другим.
Ми приїхали в гори, малюк з ранку до вечора рачкував на моріжку, Лія приготувала вечерю і звеліла мені поїсти, адже я худий як тріска. Після вечері вона попрохала, щоб я приготував подвійне віскі, додавши багато льоду і дещицю содової, закурила сигарету, як це вона робила лише в особливо важливі хвилини, звеліла мені сісти й почала пояснювати.
«Будь уважний, Піме, зараз я покажу тобі, що найпростіше пояснення завше найправдивіше. Той ваш полковник сказав вам, що Інґольф знайшов у Провені якесь послання, я не ставлю цього під сумнів. Він, мабуть, справді спустився в підземелля й справді знайшов там шабатурку з цим текстом», вона вдарила пальцем по рядках, написаних французькою мовою. «Ніщо не говорить, що він знайшов шкатулку, інкрустовану діамантами. Полковник розповів вам тільки, що Інґольф продав якусь шкатулку, бо це випливає з його Нотаток: чому б ні, це була старовинна річ, звісно, що він одержав за неї якусь копійчину, але ніщо не говорить, що на ці гроші він жив усе життя. Можливо, він отримав якийсь спадок по своєму батькові».
«А чому та шабатурка не могла бути дорогою?»
«Тому що це послання — список із пральні. Прочитаймо його ще раз».
а lа … Saint Jean
36 р charrete de fein
6 … entiers avec saiel
p … les blancs mantiax
r … 5 … chevaliers de Pmins pour la … j. nc
6 foiz 6 en 6 places
chascune foiz 20 a …. 120 a ….
iceste est l'ordonation
al donjon li premiers
it li secunz joste iceus qui … pans
it al refuge
it a Nostre Dame de l'altre part de l'iau
it a l'ostel des popelicans
it a la pierre
3 foiz 6 avant la feste … la Grant Pute.
«To й що?»
«Май терпіння, вам ніколи не спадало на думку зазирнути до туристичного путівника, до нарису історії цього Провену? Ти б відразу виявив, що Ґранж-о-Дім, де було знайдено послання, то було місце, в якому збиралися купці, адже Провен був ярмарковим центром Шампані. І ця Ґранж міститься на вулиці святого Івана. У Провені торгували всім, зокрема дуже добре йшли відрізи тканини, draps або dras, як писалося тоді, і кожен відріз мав гарантійне тавро, щось на зразок печаті. Другим товаром, яким славився Провен, були троянди, червоні троянди, завезені хрестоносцями з Сирії. Вони були настільки знамениті, що коли Едмунд Ланкастерський, одружившись із Бланкою д’Артуа, приймає титул графа Шампанського, він зображає троянду з Провену на своєму гербі, ось звідки війна двох троянд, якщо згадати, що Йорки мали своєю емблемою троянду білу»
«Хто тобі це сказав?»
«Книжечка сторінок на двісті, видав Відділ туризму Провену, яку я знайшла у Центрі французької культури. Але це ще не все. У Провені є фортеця, яка називається Донжон, це слово говорить саме за себе, о також Порт-о-Пен, колись там була Церква Сховища, були, ясна річ, різні церкви, присвячені тій чи іншій Богоматері, була чи й ще є вулиця Круглого Каменя, де стояв pierre de cens[262], на який піддані графа складали монети десятини. Крім того, була вулиця Білих Плащів і провулок, що називався Grande Putte Muce[263], з причин, про які ти можеш здогадатися, тобто тому, що там містилися борделі».
«А попелікани?»
«У Провені були катари, яких потім заслужено спалили, а великий інквізитор був колишнім катаром, що покаявся, його звали робер ле Буґр. Тож нічого дивного, що там була вулиця або дільниця, яка залишилася у пам’яті як пристановище катарів, хоч катарів там уже не було».
«1344 року вони ще…»
«А хто тобі сказав, що цей документ з 1344 року? Твій полковник прочитав 36 років після возу з сіном, але візьми до уваги, що в ті часи літера p, написана певним способом, із чимось на зразок апострофа, означала post, „після“, тоді як p без апострофа означала pro, „за“. Автор цього тексту — мирний неґоціянт, який зробив собі кілька нотаток про угоди, укладені в Ґранж-о-Дім, тобто на вулиці святого Івана, а не в ніч на святого Івана, і записав ціну тридцять шість су, чи деньє, чи якоїсь іншої монети, яку він отримав за один або за кожен віз із сіном».
«А сто двадцять років?»
«Хто тут говорить про роки? Інґольф побачив щось, що він переписав як 120 а… Хто сказав, що це справді була літера а? Я заглянула до одної таблиці скорочень, уживаних у ті часи, і
