Маятник Фуко - Умберто Еко
Бельбо, здавалося, забув про пригоду з Лоренцою, і я допомагав йому в цьому, підштовхуючи до нових побудов: «По суті, ми можемо розглянути в цьому світлі також силу Гітлера як натхненника юрби. Фізично він був просто жабою, мав писклявий голос, як же він примушував божеволіти натовп? Він, очевидно, мав здібності медіума. Навчений, можливо, якимось друїдом із його сторін, він умів входити в контакт з підземними течіями. Він теж був клапаном, біологічним мегалітом. На стадіоні в Нюрнберзі він передавав вірним енергію течій. Упродовж певного часу йому це вдавалося, відтак у нього сів акумулятор».
100
До всього світу: заявляю, що земля порожниста і замешкана всередині, що вона містить певну кількість твердих, концентричних, тобто розміщених одна всередині іншої, сфер і що вона відкрита на двох полюсах на дванадцять або шістнадцять градусів.
(Дж. Клівз Сіммз, піхотний капітан, 10 квітня 1818 року; цит. в Sprague de Camp та Ley, Lands Beyond, New York, Rinehart, 1952, X)
«Я тішуся, Казобоне, у своїй невинності ви вгадали істину. Справжньою, єдиною манією Гітлера були підземні течії. Гітлер дотримувався теорії порожнистої земної кулі, Hohlweltlehre».
«Хлопці, я йду геть, у мене катар», говорив Діоталлеві.
«Зачекай, зараз почуєш найцікавіше. Земля порожниста: ми живемо не зовні, на випуклій поверхні земної кори, а всередині, на увігнутій внутрішній поверхні. Те, що нам здається небом, це газова маса із зонами сильного світла, і цей газ заповнює внутрішній простір земної кулі. Треба переглянути всі астрономічні розрахунки. Небо не безконечне, воно обмежене. Сонце, якщо воно існує, за розмірами не більше від того, яким воно здається. Зерно діаметром тридцять сантиметрів у центрі землі. Про це здогадувалися ще греки».
«Це ти сам вигадав», утомлено сказав Діоталлеві.
«Якраз-таки! Цю ідею висунув в Америці певен Сіммз, ще на зорі XIX століття. Відтак наприкінці сторіччя її переймає інший американець на ймення Тід, спираючись на алхімічні досліди та на тлумачення книги Ісайї. А після Першої світової війни її вдосконалює один німець, забув, як його звали; він навіть засновує рух Hohlweltlehre, який, як свідчить саме слово, пропагує теорію порожнистої землі. Тут Гітлер і його поплічники переконуються, що теорія порожнистої землі докладно відповідає їхнім принципам, ба більше — подейкують, що деякі невлучання Фау-1 у ціль пояснюються тим, що траєкторії були вираховані на основі гіпотези про ввігнуту, а не випуклу земну поверхню. Гітлер уже остаточно переконався, що Цар Світу — це він, а найвищі нацистські прошарки — це Невідомі Зверхники. А де мешкає Цар Світу? Всередині, внизу, не зовні. Саме виходячи з цієї гіпотези, Гітлер вирішує радикально змінити весь порядок пошуків, концепцію остаточної карти, спосіб інтерпретації Маятника! Треба знову згуртувати шість груп і переглянути всі розрахунки від початку. Згадайте логіку гітлерівських завоювань… Перше домагання — Ґданськ, аби мати під своєю владою традиційні осідки тевтонської групи. Відтак завоювання Парижа дає йому можливість контролювати Маятник та Ейфелеву вежу, він вступає в контакт із синархічними групами і вводить їх до уряду Віші. Відтак він запевняє собі нейтралітет, а по суті співучасть португальської групи. Четвертою ціллю — це очевидно — є Англія, але, ясна річ, це твердий горішок. Тим часом через африканські кампанії він намагається дістатися до Палестини, але й у цьому випадку в нього нічого не виходить. Тоді він цілиться на підкорення територій павликіян, вторгаючись на Балкани та в Росію. Вважаючи, що він має в руках чотири шостих Плану, він посилає Гесса з таємною місією до Англії, щоб запропонувати союз. Позаяк беконіанці відмовляються, він починає розуміти: тими, хто має в руках найважливішу частку таємниці, можуть бути лише одвічні вороги, євреї. І зовсім не обов’язково шукати їх у Єрусалимі, де їх зосталося дуже мало. Фрагмент послання, який належав єрусалимській групі, насправді був не в Палестині, а в руках якоїсь групи в діаспорі. Цим і пояснюється Голокост».
«У якому розумінні?»
«Подумайте хвильку. Уявіть собі, що ви хочете здійснити геноцид…»
«Прошу тебе», сказав Діоталлеві, «ми виходимо за всякі межі, у мене болить шлунок, я йду геть».
«Зачекай, хай йому біс, коли тамплієри випускали кишки сарацинам, тебе це розважало, бо минуло стільки часу, а тепер ти моралізуєш, наче якийсь гнилий інтелігент. Ми тут намагаємося переписати Історію, ніщо не повинно нас лякати».
Ми дали йому продовжувати, зневолені його бурхливим поривом.
«У геноциді євреїв вражає довготривалість процедур: спершу їх тримають у таборах і морять голодом, тоді роздягають догола, відтак посилають під душ, урешті маємо старанне переховування цілих стосів трупів, архівування одягу, опис особистого майна… Поступовання аж ніяк не раціональне, якби йшлося лише про те, щоб убивати. Воно було б раціональним лише в тому випадку, якби йшлося про пошук, пошук послання, яке зберігалося в одного з тих мільйонів людей, єрусалимського представника Тридцяти Шести Невидимих — у складках його одежі, в роті, витатуйоване на шкірі… Лише План може пояснити незбагненний бюрократизм геноциду! Гітлер шукає у євреїв якоїсь підказки, ідеї, яка, завдяки Маятникові, дозволила б йому визначити точний пункт, де під увігнутим склепінням, яке становить сама для себе земля, перетинаються підземні течії. А ті течії — зверніть увагу на досконалість цієї концепції — ототожнюються з небесними течіями, через віщо теорія порожнистої землі матеріалізує, так би мовити, тисячолітній герметичний здогад: те, що долі, тотожне тому, що вгорі! Містичний Полюс збігається з Серцем Землі, таємничий рисунок небесних тіл — не що інше як таємничий рисунок підземель Аґарттхи, зникає різниця між небом і пеклом, а Ґрааль, lapis exillis — це lapis ex coelis[249], у тому розумінні, що він є Філософський Камінь, який народжується як оболонка, межа, край, хтонічна утроба небес! А визначивши цю точку в центрі порожнистої землі, який є досконалим центром неба, Гітлер стане володарем світу, Царем якого він є за правом раси. Ось чому аж до останнього, до замкнення в безодні свого бункера він не втрачає надії визначити Містичний Полюс».
«Досить», сказав Діоталлеві. «Тепер мені справді погано. Мені болить».
«Йому справді погано, справа зовсім не в ідеологічній полеміці», сказав я.
Здавалося, лише тепер Бельбо зрозумів. Він підвівся й підійшов, щоб дбайливо підтримати свого друга, який спирався об стіл, і здавалося, зараз зомліє. «Пробач, любий, мене понесло. Сподіваюся, ти почуваєш
