Енола Голмс. Справа про таємничі букети - Ненсі Спрінгер

А тим часом я переглядала газети, які не встигла прочитати сьогодні вранці й учора.　

Подій сталося чимало, і лише звичка не відставати від газетних новин змусила мене перечитати їх усі. Невдовзі я зауважила, що вже не сприймаю прочитаного — зрештою, в кожного є своя межа. Я позіхнула й вирішила, що, закінчивши переглядати колонку порад у «Пел-Мел Газет», яку саме гортала, з чистим серцем вкину всі газети в камін…　

Аж раптом дещо побачила.　

11233162 25144564 1453124364　

6112 33144352 4385214385　

54311495 25345242116354125311　

Овва!　

0 боже мій! Сон як вітром звіяло, серце шалено закалатало, і я потягнулася по олівець і папір.　

Спершу я записала літери абетки таким чином:　

АБВГҐД　

ЕЄЖЗИІ　

ЇЙКЛМН　

ОПРСТУ　

ФХЦЧШЩЬЮЯ　

Відтак взялася розшифровувати перше слово. Перший рядок, перша літера — А. Другий рядок, третя літера — Ж.　

АЖ?　

Я зрозуміла свою помилку і почала заново. Перша літера першого рядка — А. Друга літера третього рядка — Й. Третя літера першого — В. І шоста другого — І.　

АЙВІ. Так, це таки повідомлення для мене.　

Трубки гасової лампи сичали так, ніби в кімнаті з’явилася примара. Мої груди немов болісно здавив невидимий корсет. Я розшифровувала далі, але дихати ставало дедалі важче. Однак я швидко впоралася із завданням.　

АЙВІ ХОЧУ ОМЕЛУ ДЕ КОЛИ ЛЮБЛЮ ТВОЯ ХРИЗАНТЕМА

Це було найкраще і найгірше повідомлення з усіх можливих.　

Здається, я більше не в силах уникати думок про маму.　

Тієї ночі я ледве стулила повіки. І якби не залишила весь свій теплий темний маскувальний одяг в будинку місіс Таппер, то, зізнаюся, взагалі навіть не намагалася б заснути. А блукала б вулицями міста, шукаючи тих, кому пощастило менше, ніж мені, роздавала б їм їжу та шилінги, щоб менше думати про власні труднощі. Такі нічні вилазки були для мене традицією, однак клятий образ Віоли Еверсоу став мені на заваді. І тепер я змушена лежати на твердому вузькому ліжку та дослухатися до виру думок, який ну ніяк не вгамується і носиться, немов гурт галасливих неслухняних дітлахів.　

Невже у всесвіті немає бодай якогось порядку? Матінка ще ніколи не розпочинала спілкування зі мною сама. Завжди було навпаки.　

Це обман. Як і минулого разу, коли «мама», а насправді мій брат Шерлок, організувала нам зустріч. Тільки тепер Шерлок розгадав мову квітів і написав «омела» замість «зустріч»…　

Але навіщо йому зараз гаяти час на мене, коли треба розслідувати зникнення доктора Ватсона?!　

Може, це справді від матінки.　

А якщо так, то вона, мабуть, втрапила в якусь страшну халепу.　

Та хіба вона сама не назвала б час і місце, якби хотіла негайно зі мною зустрітися?　

Якщо ж ця пастка для мене і мені дозволили вибрати час і місце, отже, саме мене намагаються кудись заманити?　

Власне, матуся не написала б «омела», яка означала побачення джентльмена з його таємною коханкою. Матінка використала б «вогничок червоний».　

Хіба що вона вирішила, що слова «вогничок червоний» довго зашифровувати?　

Могла б тоді написати просто слово «вогничок», воно не набагато довше за «омелу».　

Хіба мама не зробила б саме так? Невже це повідомлення несправжнє, не від неї? Невже це пастка?　

Але чому? І від кого ж воно?　

Його розміщено у «Пел-Мел Газет» і більше ніде. Лише в маминій улюбленій газеті.　

Воно мало б бути від матінки. Я хотіла, щоб воно було від неї.　

Я хотіла побачити маму?　

Так.　

Ні. Ні, я сердилася на неї, і не просто так.　

АЙВІ ХОЧУ ОМЕЛУ ДЕ КОЛИ ЛЮБЛЮ　

ТВОЯ ХРИЗАНТЕМА

У повідомленні написано «люблю».　

Матінка за все своє життя жодного разу не вимовила це слово.　

Таки це обман.　

У повідомленні є все те, чого я завжди чекала від мами.　

Або його розмістив хтось інший — і хто ж тоді? — або моя матінка знайшла у своєму серці трохи любові до мене.　

Якщо я не відповім, то так і не дізнаюся правду.　

А якщо відповім, то ризикуватиму власними життям і свободою заради одного непевного слова.　

Коли не знаєш, що робити, здоровий глузд підказує взагалі не робити нічого, та я не могла сидіти склавши руки. Звідси й моя традиція блукати ночами. І, позбавлена цієї можливості, я встала на світанку після довгої безсонної ночі й заходилася збиратися вийти, хоча ще не знала, куди та з якою метою. Я вдягнула корсет зі зброєю, речами і припасами, потім спідниці та, нарешті, прогулянкову сукню, вдосталь оздоблену оторочками, оборками й стрічками. Відтак взялася наводити красу на обличчі (тобто маскуватися). А у думках без упину крутилася купа питань: чи справді те закодоване послання надіслала матінка? Чи варто відповідати на нього? Якщо я відповім, то що саме мені написати?　

І хоч мені не подобалася нерішучість, та поки що треба зачекати. У цьому я була певна. Адже того єдиного разу, коли я попросила допомоги в мами, вона змусила мене чекати, чекати й ще чекати. Зрештою, вона взагалі не відповіла, і я так обурилася, що вирішила не бачитися з нею аж поки не наведу лад у почуттях, інакше можу бовкнути таке, про що потім пошкодую. Однак, з іншого боку, якщо зараз матінка справді звернулася до мене, а я не відповім… А що, як вона захворіла й жити їй лишилося недовго? Що, коли це мій останній шанс помиритися з нею?　

Дурниці. Навіть на смертному одрі мама навряд чи просила б мене призначити час і місце зустрічі!　

А втім…　

А втім, і втім… Отак кружляли мої думки, немов ті зморені воли, що крутять жорна. Я геть забула про зникнення доктора Ватсона, про бідолашну місіс Ватсон і про відправника химерних букетів із чудернацьким накладним носом.　

Та коли я наклеювала крихітну плямку на свою скроню, із якоїсь прихованої кухні у підвалах мого мозку на срібній таці прибуло роз’яснення ледь не забутого вчорашнього питання про те, як чоловіки приховують чи маскують свої спотворені у битвах обличчя. Немов офіціант, що підніс цілу тацю еклерів, здоровий глузд підказав мені відповідь: за потреби можна придбати гумовий накладний ніс або вухо тілесного кольору, на вигляд не гірший за справжній. І де ж придбати таку річ? Звісно, в одній