Убивчий білий - Джоан Роулінг
— То це все було, щоб мене розговорити? Ви хочете біди для мене й Джиммі?
— Ні,— відповів Страйк, і собі спинаючись на ноги.— Я тут, бо вірю, що на твоїх очах задушили дитину, Біллі.
Збуджений і недовірливий, Біллі незабинтованою рукою швидко торкнувся носа й грудей, носа й грудей.
— Тоді нащо ви мене питаєте, що робив тато? — прошепотів він.— Вона не через те померла, це там ні до чого! Джиммі з мене шкуру спустить,— додав він ламким голосом.— Він казав, що ви на нього напосілися через те, що робив батько.
— Ніхто ні з кого шкури не спустить,— твердо сказав психіатр-чоловік.— Гадаю, це все,— коротко мовив він до Страйка, відчиняючи двері.— Ну, Біллі, можеш іти.
Але Біллі не зрушив з місця. Плоть і кістки, може, і виросли, але його обличчя видавало страх і безнадію маленького хлопчика, який ріс без мами і чий здоровий глузд зламали чоловіки, що мали б його захищати. За своє буремне дитинство Страйк зустрічав безліч безрідних і занедбаних дітей, тож у виразі благання на обличчі Біллі впізнав останній крик до світу дорослих, до обов’язку дорослих наводити лад у хаосі, насаджувати здоровий глузд замість звірства.
Дивлячись в обличчя Біллі, Страйк відчув дивну спорідненість із цим замученим голомозим пацієнтом психіатричної клініки, бо знав такий самий потяг до впорядкованості і за собою. В його випадку це привело його на протилежний бік столу, але, мабуть, єдина відмінність між ним і Біллі полягала в тому, що Страйкова мама прожила достатньо довго і любила його достатньо сильно, щоб він не зламався від жахіть життя.
— Я дізнаюся, що сталося з дитиною, яку задушили в тебе на очах, Біллі. Обіцяю.
Психіатри ніби здивувалися, навіть насупилися. Страйк розумів, що в рамках їхньої професії не заведено робити ствердні заяви чи гарантувати рішення проблемам. Він поклав записник у кишеню, вийшов з-за столу і простягнув руку. По довгому ваганню з Біллі зійшла ворожість. Він причовгав до Страйка, взяв простягнуту руку і не одразу відпустив її зі сльозами на очах.
Пошепки, щоб не чули лікарі, він сказав:
— Я так не хотів різати на них коня, містере Страйк. Так не хотів.
57
Чи стане тобі на те сміливості й сили волі, Ребекко?
Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»
Ванессина двокімнатна квартира містилася на нижньому поверсі окремого будинку неподалік стадіону Вемблі. Ідучи вранці на роботу, господиня лишила Робін запасний ключ і по-доброму запевнила, що Робін точно не знайде помешкання в Лондоні за кілька днів, тож може спокійно лишатися в неї, поки це вдасться.
Напередодні вони пили разом до пізньої ночі. Ванесса розповіла Робін повну історію того, як виявила, що колишній наречений їй зраджує. В цій оповідці було повно несподіваних поворотів, про які Ванесса раніше не згадувала; серед іншого, вона створила на «Фейсбуці» дві фальшиві сторінки, щоб заманити в пастку колишнього і його коханку, і за три місяці терплячих умовлянь Ванесса зуміла роздобути оголені фотографії їх удвох. Вражена й шокована, Робін сміялася, коли Ванесса розіграла перед нею сцену того, як віддала колишньому фотографії, заховані всередині валентинки, яку вона передала йому за столиком на двох в улюбленому ресторані.
— Дівчинко, ти надто добра,— зі сталлю в очах мовила Ванесса над келихом «піно-гріджо».— Я б щонайменше лишила ту кляту сережку собі й носила на ланцюжку як трофей.
Тепер Ванесса пішла на роботу. Робін сиділа з ноутбуком на дивані, в кутку якого було охайно складено ковдру. Ціле пообіддя вона шукала доступні кімнати у спільних помешканнях, які могла б собі дозволити з огляду на те, скільки платить Страйк. Згадка про двоповерхове ліжко у квартирі Флік раз у раз верталася до неї, поки Робін переглядала варіанти в своєму ціновому сегменті: на одних були голі кімнати-казарми з купою ліжок у кожній, на інших — помешкання, які легко могли з’явитися в газеті як ілюстрація до новини про самотнього збирача мотлоху, якого сусіди знайшли мертвим. Вчорашня ніч тепер здавалася дуже далекою. Робін не зважала на твердий болючий клубок у горлі, що не розчинявся, хоч скільки чаю вона випила.
За день Метью двічі намагався зв’язатися з нею. Робін жодного разу не прийняла дзвінки, а повідомлення він не лишив. Слід якнайшвидше знайти адвоката для розлучення (і це коштує грошей, яких вона не має), але перший пріоритет — знайти де жити і далі працювати як завжди над справою Чизвелла, бо якщо Страйк вирішить, що вона не тягне свого ярма, це піддасть небезпеці єдину частину її життя, яка для Робін ще має цінність.
«Ти втекла з університету. Тепер тікаєш від нас. Ти навіть від своєї психотерапевтки втекла. Ти просто безвідповідальна, та й годі!»
Світлини похмурих кімнат у невідомих квартирах розпливалися перед очима; Робін уявляла Метью і Сару у важкому ліжку червоного дерева, що його подарував її свекор, і її нутрощі ніби перетворювалися на рідину, самоконтроль зраджував, кортіло подзвонити Метью, накричати на нього... але вона цього не робила, бо відмовлялася бути тією, кого він хотів з неї зробити,— нераціональною, непослідовною, некерованою жінкою, просто безвідповідальною, та й годі.
А ще вона мала новини для Страйка, які планувала переказати, щойно закінчиться його бесіда з Біллі. Об одинадцятій ранку Рафаель Чизвелл прийняв її дзвінок і, попри початкову холодність, погодився на зустріч з Робін — але тільки там, де сам обере. За годину передзвонила Тіґан Бутчер, яку довго вмовляти не довелося. Вона, власне, ніби розчарувалася, що говорить з партнеркою славетного Страйка, а не з ним самим.
Робін записала телефон і адресу кімнати в Патні (є господиня, оселя вегетаріанська, маєте любити котів), глянула на годинник і вирішила переодягнутися в єдину сукню, яку забрала з Олбері-стріт. Випрасувана й підготовлена, та висіла на кухонних дверях Ванесси. Від Вемблі до ресторану на Олд-Бромптон-роуд, де призначив зустріч Рафаель, їхати понад годину, а ще, мабуть, на те, щоб надати собі презентабельності, піде більше часу, ніж зазвичай.
Обличчя у дзеркалі у Ванессиній ванній було біле, очі — опухлі через нестачу сну. Робін досі намагалася замалювати те все тінями і консилером, коли задзвонив мобільний.
— Привіт, Корморане,— сказала Робін, увімкнувши гучний зв’язок.— Бачив Біллі?
Оповідь про бесіду з Біллі забрала десять хвилин. За цей час Робін нафабувалася, зачесалася й одягнула сукню.
—
