Маятник Фуко - Умберто Еко

«Авжеж, моя заслуга, гівнюче. Я мусила лічити сама».

«Я завжди знав, що на тебе можна лічити,» сказав їй я.

81

Підземний народ досяг найвищого знання… Якби наше божевільне людство розпочало проти них війну, їм було б неважко підірвати поверхню планети.

(Ferdinand Ossendowski, Beasts, Men and Gods, 1924, V)

Я залишався з Лією й тоді, коли вона вийшла з клініки, адже тільки-но опинившись вдома, вона, міняючи малому пелюшки, вибухнула плачем і сказала, що ніколи не дасть собі ради. Згодом хтось пояснив нам, що це нормально — після піднесення, викликаного перемогою під час пологів, надходить відчуття безсилости перед незчисленністю завдань. У ті дні, коли я тинявся по хаті, почуваючи себе непотрібним — у кожному разі непридатним для годування груддю, — я проводив довгі години, читаючи все, що зміг знайти про теллюричні потоки.

Після повернення я заговорив про це з Альє. Він знудьговано махнув рукою: «Убогі метафори, які натякають на таємницю змія Кундаліні. Китайська геомантія теж шукала в землі сліди дракона, але теллюричний змій означав усього лиш змія втаємничення. Богиня спочиває у вічному летаргічному сні у формі скрученого змія. Кундаліні ніжно, з легким свистом пульсує, пульсує і з’єднує важкі тіла з тілами тендітними. Наче вихор, або водяний смерч, наче половина складу ОМ».

«То на яку ж таємницю натякає змій?»

«На теллюричні потоки. Але на справжні теллюричні потоки».

«А що ж таке справжні теллюричні потоки?»

«Це велика космологічна метафора, яка натякає на змія».

До дідька Альє, сказав я собі. Я знаю про це більше від нього.

Я перечитав свої нотатки Бельбо та Діоталлеві, і сумнівів у нас більше не зосталося. Нарешті ми знайшли можливість дати тамплієрам гідну таємницю. То було найбільш економне, найбільш вишукане вирішення, й усі елементи нашого тисячолітнього ребусу ставали на свої місця.

Отже, кельти знали про теллюричні потоки: вони дізналися про це від атлантів, коли ті з них, які вижили після занурення у воду континенту, емігрували частково до Єгипту, а частково до Британії.

Атланти довідалися про все від наших пращурів, котрі мандрували з Авалону через континент Му аж до центральної пустелі Австралії, — коли всі континенти становили єдине, неподільне ядро, чудесну Пангею. Вистачило б уміти прочитати (як уміють аборигени, які, однак, мовчать) таємничу абетку, висічену на великій скелі Аєрс-Рок, щоб знайти Пояснення. Аєрс-Рок — це антипод великої (невідомої) гори, яка є Полюсом, справжнім Полюсом, Полюсом ініціації, а не тим, до якого може дістатися перший-ліпший міщух-мандрівник. Звичайно — і це очевидно для кожного, хто не дає себе засліпити фальшивій мудрості західної науки, — видимий Полюс не є справжнім Полюсом, справжнього Полюса не здатен побачити ніхто, за винятком кількох адептів, вуста яких запечатані.

А кельти вірили, що вистачило б знайти глобальну карту цих потоків. Ось чому вони зводили мегаліти — то були радіочутливі апарати, щось на зразок клапанів, електричних розеток, умонтованих у точки, де ці потоки розгалужуються в різних напрямках. Ley lines позначали лінію вже визначеного потоку. Дольмени — це камери конденсації енергії, де друїди за допомогою геомантичних пристроїв намагалися екстраполювати глобальну мережу; кромлехи[227] та Стоунгендж — то були мікро-макрокосмічні обсерваторії, звідки друїди, досліджуючи порядок сузір’їв, намагалися вгадати порядок потоків — адже, як твердить Смарагдова Таблиця — те, що вгорі, ізоморфне з тим, що долі.

Але проблема полягала не в цьому, принаймні не лише в цьому. Це збагнуло інше крило еміграції атлантів. Окультні знання єгиптян перейшли від Гермеса Трисмегіста до Мойсея, й він обачно приховав їх від своїх голодранців з черевами, все ще повними манни — і дав їм десять заповідей, що їх ті принаймні могли зрозуміти. Істину, яка завше має аристократичний характер, Мойсей зашифрував у П’ятикнижжі. Це зрозуміли кабалісти.

«Подумайте тільки,» говорив я, «усе вже було написано, наче у відкритій книзі, у вимірах Соломонового Храму, а охоронцями таємниці були розенкройцери, які утворювали Велике Біле Братство, тобто секту єссеїв, а ті, як відомо, втаємничили у свої секрети Ісуса, ось вам і причина розп’яття Ісуса, яке інакше годі зрозуміти…»

«Звичайно, страсті Христа — це алегорія, провіщення суду над тамплієрами».

«Справді. А завдяки Йосифові Ариматейському таємниця Ісуса потрапляє, точніше, повертається, у країну кельтів. Але, можливо, ця таємниця ще не повна, християнські друїди знають лише її фрагмент, і ось вам езотеричне значення Ґрааля: за ним щось стоїть, але ми не знаємо, що саме. А про істоту таємниці, що про неї у всій повноті говорив іще Храм, підозрює лише купка рабинів, які зосталися в Палестині. Вони діляться нею з мусульманськими сектами втаємничених, сектами суфі, ісмаїлітів, мутакаллеміні. А від них про це дізнаються тамплієри».

«Нарешті маємо тамплієрів. А я вже хвилювався».

Ми вигладжували План, котрий, неначе м’яка глина, піддавався нашим маячним примхам. Тамплієри відкрили цю таємницю під час безсонних ночей, проведених в обіймах своїх товаришів по сідлі, в пустелі, де дув невблаганний самум. Шматок за шматком вони виривали її у тих, кому була відома сила космічної концентрації Чорного Каменя Мекки, спадку вавилонських магів — адже очевидно, що Вавилонська Вежа була не чим іншим, як спробою, на жаль, надто поспішною і, зрозуміло, невдалою, через зарозумілість її творців, побудувати наймогутніший мегаліт, проте вавилонські архітектори погано зробили розрахунки. Адже, як це показав отець Кірхер, якби вежу добудували до її вершини, вона через свою надмірну вагу призвела б до зміщення земної осі на дев’яносто градусів, а може, й більше, і наша бідолашна земна куля, замість фалічної корони, спрямованої у вишину, зосталась би з безплідним апендиксом, обвислим прутнем, мавп’ячим хвостом, що бовтається внизу, Шехіною, загубленою у запаморочливих безоднях антарктичного Мальхуту, млявим пінгвінячим ієрогліфом.

«Але врешті-решт, яку саме таємницю відкрили тамплієри?»

«Не хвилюйтеся, ми ще до цього дійдемо. На створення світу пішло сім днів. Спробуємо дізнатися».

82

Земля — це магнітне тіло: фактично, як це відкрили деякі вчені, вона є одним великим магнітом, що знав ще Парацельс коло трьохсот років тому.

(Н. Р. Blavatsky, Isis Unveiled, New York, Bouton, 1877, I, p. XXIII)

Ми спробували й домоглися успіху. Земля — це великий магніт, а сила та напрямок його потоків визначаються також впливом небесних сфер, сезонними циклами, прецесіями рівнодень, космічними циклами. Тому система потоків міняється. Але вона розгалужується, наче волосся, котре, ростучи на всій поверхні черепної коробки, відходить спіраллю від одної точки, що знаходиться на потилиці, там, де воно найбільше