Вакансія на вбивцю - Наталія Паняєва
Геннадій сидів нерухомо, уп’явшись скляним поглядом у стіну. Його наскрізь просякнутий алкоголем мозок довго не міг змикитити, що відбувається. Ніяк не вдавалося повірити в те, чому зненацька став свідком. Він чимало часу простирчав у коридорі й уже почав звикати до думки, що дарма гає тут час, як це частенько траплялося в його ситуації за останні роки.
Отже, Жанна Задорожна зайшла до Гаранджі о п’ятій годині дня, а після третьої ночі (схоже, непритомну) Віталій Гаранджа відвіз її нагору в ліфті. Чому дівчина була без тями? Що з нею трапилося за ці години? Геннадій довго бився над цією загадкою, але так і не зміг розгадати. Маргарита, судячи з усього, була в курсі подій. Вона явно стежила за тим, щоб ніхто не трапився в коридорі в ту мить, коли Гаранджа виносив дівчину до ліфта. Подумалося, що, можливо, він напоїв її або дав якихось наркотиків, аби спокусити. Хоча зовсім немислимо, щоб така жінка, як Маргарита, могла стати спільницею в подібній справі. Але факт залишається фактом — дівчина перебувала в номері понад десять годин, і її винесли звідти непритомну. Якби йому вдалося довести, що Гаранджа справді напоїв чимось Жанну Задорожну і Маргарита допомагала йому в цьому, то вийшла б потрясна стаття.
Геннадій невпевнено підвівся на ноги, прикинув, куди Віталій міг відвезти дівчину. З готелю він її напевно не виносив. До того ж репортер бачив, як Гаранджа спускався сходами згори. Куди ж він її відправив? Вочевидь туди, де вона могла б відіспатися й отямитися після алкоголю або наркотику, що їх у неї влив цей хлопець. Геннадій повільно почвалав коридором до ліфта. Потім вирішив, що не варто викликати кабіну саме з цього поверху, піднявся сходами нагору і важко перевів подих. Підйом по східцях і його персональна дієта, яка складалася з двох пляшок горілки щодня, виявилися несумісними. Він натис на кнопку виклику і, притулившись до стіни, став чекати на ліфт. Калач вирішив, що почне шукати дівчину з горішніх поверхів. За кілька секунд кабіна зупинилася, і старому алкоголіку довелося пережити найбільше потрясіння у своєму житті. Піт цівками збігав по його спині. Журналіст стояв і тупо дивився на мертве тіло Жанни Задорожної: вона лежала на спині, ноги були підігнуті. На її обличчі назавжди закарбувався жах. І це особливо злякало Калача. На горлі чітко проступала синя смуга, явно від мотузки. Довгі пальці стиснуті були в кулаки, очі нібито забачили саму Смерть. Раптом у серці закололо, голова замакітрилася, і Геннадій із величезним зусиллям розвернувся й дуже повільно побрів коридором у напрямку сходів.
Нічний черговий, який сидів унизу і переглядав «Бульвар», дуже здивувався, помітивши репортера, який виходив крізь обертові двері на вулицю. Черговий упізнав журналіста. Він припустив, що Геннадій десь нагорі відсипався після перепою, і йому навіть стало якось спокійніше, коли зрозумів, що сьогодні від п’янички вже можна не чекати неприємних сюрпризів.
Калач ледве ноги тяг і, тільки коли дістався до свого «барлога», трішки отямився і заходився аналізувати побачене в «Паласі». Двадцять років тому Геннадій працював у відділі кримінальної хроніки однієї з київських газет. У ті часи йому доводилося знімати безліч трупів. Він звик до всіляких жахів і міг цілком професійно визначити, від чого наступила смерть. Жанну Задорожну задушили мотузкою. По тому, як виглядало її обличчя, горло, Геннадій міг сміливо стверджувати, що скоєне вбивство. Його першою реакцією було бажання зв’язатися з редактором газети, який відправив його на фестиваль, і повідомити сенсацію. І Калач уже підняв був слухавку, щоб потелефонувати до редакції, але передумав. У нього з’явилася дуже приваблива ідея. Режисер — небідна людина, а в камері «Нікон» у Геннадія були докази того, що молода актриса зайшла до номера Гаранджи о п’ятій годині дня. Будь-який судовий експерт міг точно визначити час її смерті, а журналіст був упевнений, що дівчину вбили між п’ятою і шостою.
Це означало, що вбили її або Віталій, або Маргарита.
Геннадій міркував: малоймовірно, що це коханка Гаранджи, проте у будь-якому разі вона— співучасниця. Вимальовувалася ситуація, на якій можна було б непогано заробити. Навіщо дзвонити редактору? Навіщо взагалі писати про це статтю? Єдине, що вартувало зробити, — потелефонувати модному режисерові й домовитися з ним про суму, за яку, він, Геннадій Калач, погодиться мовчати про цю історію решту життя. Журналісту ця ідея дуже сподобалася. Вимагатиме він добрячий шмат, але такий, який Гаранджа подужає. А з грошима він отримає шанс розпочати нове життя, кине роботу, купить будиночок під Києвом і займатиметься фотографією для власного задоволення. І не доведеться більше змагатися з молодими нахабними колегами, які воліють позбавити його місця під сонцем.
Калач захихотів, уявивши, з яким задоволенням пошле він редактора під три чорти і скільки всього зможе надозволяти собі за такі гроші… Проте раптом з’явилася підступна думка, що його дії називаються просто — шантаж. Тобто якщо він піде до Віталія і попрохає у нього гроші за мовчання — це буде злочин. Навіть якщо Гаранджа відмовиться, чого теж виключати не слід, все одно він, Геннадій, може потрапити до рук міліції за здирство, його дії підпадають під кримінальну статтю. А якщо режисер погодиться… Якщо погодиться! Геннадію дух перехопило від такої перспективи. У такому разі знов-таки він стає співучасником убивства. Хоч круть, хоч верть, а неприємностей з ментярнею не уникнути. Калачу зовсім не хотілося до тюряги. Хай йому грець, краще вже він потелефонує до редакції. Геннадій знову потягся до слухавки, але за мить зупинився, завмер, а тоді витяг свою вірну подружку — фляжку.
«Заспокойся, — мовив уголос. — Почекай, подивись, як розгортатимуться події. Якщо міліція зацікавиться цим режисером, він напевно схоче викупити фотографії. Найголовніше зараз — не поспішати і вичекати. Ризик, звичайно, великий, але справа варта заходу».
Розділ 6
Уранці, на початку сьомої, охоронець із двадцятого поверху, який ішов до свого службового закапелка, помітив, що двері ліфта прочинені. Підійшов подивитися, у чому річ, а вже за кілька хвилин директор готелю пан Фельцман і начальник служби охорони Іван Рудько прибули на місце події. Фельцман мав бездоганно елегантний вигляд, він щойно поголився, костюм — дорогий і ошатний. Одне слово, таким і має бути директор розкішного готелю. А Івана Рудька підняли з ліжка, тож був він у джинсах і картатій сорочці, неголений, з опухлим обличчям. Видно було,
