Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Детективи » Полуничний сезон - Микола Ярмолюк

Полуничний сезон - Микола Ярмолюк

Читаємо онлайн Полуничний сезон - Микола Ярмолюк
дивлюся, чи не видно поля, чи не принесе вітер його запаху. А то шофера якогось попрошу, щоб закинув мене хоч на часину в поле. Там уже намилуюсь, надихаюсь…

Зняв погони й знову став до коней: орав, сіяв, возив, що треба було возити, а як верх почала брати техніка, пішов їздовим на ферму. Чорнявий, завше засмаглий, широкобровий, плечистий, кремезний, неквапливий у словах і рухах, як і всі люди, що знають собі ціну, шанують свою і чужу гідність, він був чоловіком на весь куток, якщо не на все село. Одна вчителька, красуня з красунь, хвостиком за ним бігала (вже тоді був одружений), а Павлюк тільки очима лупав.

— І чого ото вона? Хіба я не такий, як усі.

Їздові кепкували з Івана, називали його макухою, лопухом, тим, на чиїх вухах махорку сушать, а він із того лиш посміхався. Коли ж те патякання обридало, піднімав брови й казав:

— Ото вже люди. Невже не бачать, що моя Дарка краща від усіх?

— Хіба неодмінно треба розводитися. Можна і тихцем, у гречку, так би мовити…

— То злодійське діло, а злодієм я ніколи не був.

Років до сорока Павлюк на здоров'я не скаржився, міг і з'їсти, і випити, і роботу яку завгодно зробити. Як звернуло на п'ятий десяток, почав гнутися: то з виразкою шлунка лежить у лікарні, то із запаленням нирок, то кишки, як сам сумно казав, забарахлять, то серце не так, як треба, стукає… Іван схуд, сивини в густому смоляному чубові з кожним роком додавалося, голос хрипкуватим став, на гулянках все рідше вилітав його у пісню, а трубу (грав у духовому оркестрі) віддав сусідському хлопчикові.

— Бери, весели людей, — і відвернувся, заплющив очі.

Та найдужче переживав чоловік, що вже робити так не міг, як раніше. Було, хуру гною накидав і не розгинався, а тепер підніме кілька навильників і стоїть, зіпершись на граблі, а то й об віз, хоч і одежу при цьому замастить. Домашньому господарству (воно у Павлюків завжди було велике) колись сам лад давав, жінка знала тільки корову доїти та за городом дивитися. І тут уже був не робітник. Дарці довелося свої плечі підставляти, бо двоє дітей із трьох, хоч і жили в селі, але мали свої сім'ї, а відтак і свої клопоти.

Колгоспне начальство перевело Івана на легшу роботу — бригадним об'їждчиком. Бригада — то село, колишній колгосп, де до об'єднання було чотири рільничі бригади. Є за чим дивитися. Виділили невеликого візка, прудкого буланого коника, і Павлюк як вирушить із дому на світанку, то заявиться аж увечері. Засмаг іще дужче. Здавалося, навіть біла чуприна стала на сонці чорніти.

Гостюючи в матері, Павло завше вставав рано — зарядку зробить, гній од корови викидає, води наносить, щоб на весь день вистачило. Ледь не щодня бачив, як Павлюк тарабанив «на службу». Останнього разу стрілися торік, Павло ніс воду, а Павлюк їхав. Натягнув віжки, усміхнувся щиро.

— Здорово, Якимовичу! — і першим простягнув руку. Вона в нього була вузлувата, пальці порепані і нігті чималі, бо забував їх зрізувати. Дивився прямо, ясно. Здавалося, вельми вдоволений собою, роботою, світом.

— Надовго в рідні краї? — розпитував. — На кілька днів? Погано, звісно, але й те добре. А то твій брат у недалекій стороні осів, два автобуси в Київ ходить, а вже вважай років три носа не показував. Може, в начальство вибився? Останній раз, як був, хвалився: скоро, мовляв, пойду вперьод. Я йому й кажу: іди, хай бог помагає, тільки не забувай оглядатися, щоб дороги не забув — а раптом вертати доведеться. А він: «Я ні при яких обставинах назад не повернуся». Який, га? Ну, а ти ж як? Чув, мати хвалилася, теж уперед пішов, капітаном став. Так і до генерала дослужишся.

— До цього ще далеко, — усміхнувся Турчин.

— А ти натисни. А то полковники в селі є, а генерала жодного. І хоч би раз форму надів. Який ти в ній, га? Чи, може, соромишся? Є ще такі, що на міліцію пальцями показують. Так, скажу тобі, я придивився до них: то в основному народ, за яким давно тюрма плаче. 6 й чесні, тільки затуркані. Про міліцію добрим словом згадують тільки тоді, як прикрутить. Так що натягуй мундир і при повному параді приходь увечері до мене.

— Спасибі, Іване Семеновичу. Велике спасибі. Тільки мундир свій я зоставив дома і сьогодні виїжджаю. Іншим разом неодмінно заявлюся при всіх регаліях.

Через два дні в Павла й Люби відпустка, збиралися провести її у Павлової матері. Турчин подумував, що мундир таки доведеться взяти і йти до Павлюка в гості «при повному параді», бо чоловік запрошував щиро і може образитись. І ось тобі маєш… У голові не вкладалося, щоб такий дядько наклав на себе руки.

— Якась на те була причина, — зітхнула Люба.

— То правда… — погодився Павло.


2

Турчиниха про приїзд гостей знала і, як могла, так і приготувалася: побілила хату, наскладала сиру, набила масла (невістка любить домашнє), приберегла качок — це для Павлуші, а внучці Лідусі завжди свіже молоко та в городі все свіже, а дитині, чула по радіо, цього найбільше треба.

Турчини приїхали вдень, а під вечір уже зібралися сусіди. Посідали за стіл, пригощалися. Прибіг і Семенов — покійного Павлюка швагро, високий, сутулуватий, із облізлим носом. Сестри та матері покійного не було, Павло даремно на кожен скрип дверей повертав голову. Коли всі пообідали, а сусіди в приїжджих що треба розпитали і вже гомоніли між собою, Павло взяв дочку і непомітно став вибиратися з-за столу.

— До Павлючки? — пошепки спитала Люба.

Павло мовчки кивнув головою.

— Ти куди? — спохопилася мати.

— Хай трохи погуляє з Лідкою, — відповіла невістка.

— Могла б і сама, — ніби образилася Турчиниха. — Вона ж уже велика.

— Я ще маленька, — закопилила губу Лідуся.

— Ой, хитруля ти! — помахала пальцем на свою улюбленицю Турчиниха.

Відгуки про книгу Полуничний сезон - Микола Ярмолюк (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: