Убивчий білий - Джоан Роулінг

— Я гадки не мала, що ти там сьогодні будеш, Корме.

Страйк не вірив їй ані на мить. Зустріч у Ланкастер-гаузі була випадкова: він бачив її шок, коли їхні погляди зустрілися. Але це — вже не збіг. Якби Страйк не знав, що це неможливо, то подумав би, що вона якось дізналася про його розставання з подругою цього ранку.

— Ти мені не віриш.

— Це не має значення,— відповів він, виглядаючи на вулиці Амелію.

— Я була просто в шоці, коли Люсінда сказала, що ти там.

«Брешеш. Вона б тобі не сказала, хто в кабінеті. Ти сама все знала».

— Останнім часом зі мною таке часто,— провадила Шарлотта.— Це так звані перейми Брексона-Гікса. Як же бридко бути вагітною.

Страйк зрозумів, що не зміг приховати того, що спало йому на думку, коли Шарлотта нахилилася до нього і тихо сказала:

— Я знаю, що ти думаєш. Але я не позбувалася нашої дитини. Ні.

— Шарлотта, не починай,— сказав Страйк, відчуваючи, як грунт під ногами хитається, іде тріщинами.

— Я мала вики...

— Я більше цього не зроблю,— перебив її Страйк із застереженням у голосі.— Ми не будемо обговорювати дати, коли минуло два роки. Мені байдуже.

— Я робила тест у мами вдо...

— Я сказав, мені байдуже.

Страйк хотів піти, але Шарлотта геть зблідла, губи тремтіли. Вона дивилася на нього своїми до жаху знайомими зеленими очима з іскорками іржі, в яких блищали сльози. Роздутий живіт досі не здавався її частиною. Страйк би не дуже здивувався, якби вона задерла футболку і показала подушку.

— Я так шкодую, що вони не твої.

— Чорти б тебе, Шарлотто...

— Якби вони були твої, я б тільки зраділа.

— Не треба оцього. Ти хотіла дітей не більше, ніж я.

Тепер сльози струменіли по її щоках. Шарлотта витерла їх; пальці трусилися дедалі сильніше. Чоловік за сусіднім столиком удавав, що нічого не бачить. Завжди гостро свідома ефекту, який справляє на інших, Шарлотта кинула на підслухайла такий погляд, що той хутко повернувся до своїх тортелінні, а сама відірвала шмат хліба і почала жувати, плачучи. Кінець кінцем вона ковтнула води, а тоді показала на свій живіт і прошепотіла:

— Мені їх так шкода. Більше нічого не відчуваю: тільки жалість. Мені їх шкода, бо я — їхня мати, а Яго — їхній батько. Що за старт у житті. На початку я думала, як би так померти, не вбивши їх.

— Не треба цих жалощів до себе,— грубо сказав Страйк.— Ти ж їм будеш потрібна, хіба ні?

— Я не хочу бути потрібною, і ніколи не хотіла. Я хочу бути вільною.

— Вкоротити собі віку?

— Так. Або змусити тебе знову мене покохати.

Страйк нахилився до неї.

— Ти заміжня. Ти народиш його дітей. Між нами все скінчено, край.

Шарлотта теж нахилилася вперед, і її заплакане обличчя здалося йому прекрасним. Страйк відчував запах «Шалімару» від її шкіри.

— Я завжди кохатиму тебе більше за всіх на світі,— сказала вона, крейдяно-бліда і прегарна.— Ти знаєш, що це правда. Я любила тебе більше за своїх рідних, любитиму більше за своїх дітей, кохатиму навіть на смертному одрі. Я думаю про тебе, коли ми з Яго...

— Ще про це, і я піду.

Шарлотта відкинулася на стільці, дивлячись на нього так, ніби Страйк був поїздом, що мчить до неї, прив’язаної до рейок.

— Ти знаєш, що це правда,— хрипко промовила вона.— Знаєш.

— Шарлотто...

— Знаю, що ти скажеш,— провадила вона,— що я брехуха. Я брешу, але не про важливі речі, ні, не про важливі, Блуї...

— Не називай мене так.

— Ти кохав мене недостатньо, щоб...

— Ану не смій мене винуватити,— попри себе сказав Страйк. Ніхто такого з ним не робив: навіть близько ні.— Кінець... то все ти.

— Ти не хотів компромісів...

— О, я йшов на компроміси. Почав жити з тобою, як ти і хотіла...

— Але ти не погодився на роботу від татка...

— Я мав роботу. Мою агенцію.

— Я була неправа щодо агенції, визнаю. Ти робиш такі неймовірні речі... Я про тебе все читаю, постійно. Яго переглянув мою історію пошуків і побачив...

— То слід було замітати сліди, ні? Ти була значно уважніша зі мною, коли злягалася з ним потайки.

— Я не спала з Яго, поки була з тобою...

— Ти заручилася з ним за два тижні після нашого розставання.

— Це сталося так швидко, бо я так захотіла,— сердито відповіла Шарлотта.— Ти заявив, що я брехала про дитину, я образилася, розлютилася! Ми з тобою були б зараз одружені, якби ти не...

— Меню,— сказав офіціант, несподівано виникаючи біля столика і передаючи кожному по меню. Страйк від свого відмовився.

— Я вже йду.

— Візьми для Амелії,— наказала Шарлотта, і Страйк висмикнув меню з руки офіціанта і ляснув ним об стіл.

— Маємо спеціальні пропозиції сьогодні,— повідомив офіціант.

— Схоже, що ми хочемо послухати про спеціальні пропозиції? — загарчав Страйк. Офіціант на мить знічено завмер, тоді пішов геть між столиками, спиною показуючи обурення.

— Вся ця романтична маячня,— заявив Страйк, нахиляючись до Шарлотти.— Ти хотіла речей, яких я не міг дати. Кожного, кожнісінького разу ти не могла стерпіти бідності.

— Я поводилася, мов зіпсута сука,— погодилася Шарлотта,— я знаю, але я вийшла за Яго Росса, отримала що хотіла і тепер, чорт забирай, хочу померти.

— Йдеться не про відпустки і не про прикраси, Шарлотто. Ти хотіла мене зламати.

Її обличчя застигло, як водилося під час найстрашніших істерик, під час дійсно жахливих скандалів.

— Ти хотіла, щоб я не бажав нічого, крім тебе. Це був би доказ мого кохання — якби я відмовився від армії, від агенції, від Дейва Полворта, від кожнісінької речі, яка робила мене мною.

— Я ніколи, ніколи не хотіла тебе зламати, що за страшна думка...

— Ти хотіла мене розчавити, бо така твоя натура. Ти мусиш усе ламати, бо коли не зламаєш — раптом воно зникне? Ти мусиш усе контролювати. Що уб’єш — то не помре саме.

— Глянь мені у вічі та скажи, що відтоді когось кохав так, як кохав мене.

— Ні, не кохав,— відповів Страйк,— і слава всім чортам за це.

— У нас