Помста Кривднику - Єва Щер
Перші промені сонця ледь торкнулися землі, коли ми вирушили на тренування. Я відчувала, як холодний ранок проникає крізь мій одяг, але це лише додавало мені рішучості. Каре вів нас до відкритої галявини, оточеної густими деревами, де ми могли зосередитись на нашій силі й майбутніх викликах.
-Сьогодні важливий день. — сказав Каре, зупиняючись у центрі галявини. Його голос був рішучим, але я помітила, як його погляд м'яко торкнувся мене і Наміда. -Вчорашні події показали, що ми повинні бути готовими до будь-якої небезпеки. Макі, ти показала вогонь всередині себе. Сьогодні ми спробуємо його підживити.
Я кивнула, відчуваючи, як моє серце прискорює свій ритм. Я не була впевнена, що можу повторити те, що сталося минулої ночі, але бажання спробувати було сильнішим за будь-який страх.
-Намід,— продовжив Каре, звертаючись до мого брата. —Ти теж маєш приховану силу. Ми повинні знайти її і розвинути. Чим раніше ми це зробимо, тим краще для всіх нас.
Намід зітхнув, але його погляд був сповнений рішучості. Він завжди був тим, хто підтримував мене, і я знала, що він готовий зробити все, щоб захистити нас.
Каре пояснив, що ми будемо працювати окремо, щоб краще зосередитися на своїх силах. Я залишилася на галявині, а Каре взяв Наміда з собою до лісу, де вони почали працювати над пошуком внутрішньої сили Наміда. Я бачила, як вони зникли серед дерев, і відчула легку тривогу. Але цей момент належав мені.
Я стояла посеред галявини, намагаючись зосередитися. Каре казав, що моя сила походить від емоцій. Тож я закрила очі і спробувала згадати момент, коли відчула найбільший страх. Вогонь. Іскра, яка виникла тоді, коли я була на межі. Я уявляла, як цей страх заповнює моє тіло, перетворюючись на палюче тепло.
Раптом я відчула, як мої пальці починають тремтіти, немов в них зароджувалась якась енергія. Я відкрила очі і побачила, як невеличка іскра з'являється на моїй долоні. Вогонь спалахнув швидко, як маленька кулька світла, що затанцювала на моїй руці. Але це було не те, що мені потрібно. Цього разу я хотіла більшого.
Я зосередилася на своєму диханні, намагаючись відчути кожен вдих і видих. Мені потрібно було контролювати цей вогонь, зробити його сильнішим і водночас підкорити собі. Вогняна кулька почала зростати, але я не поспішала. Я відчувала, як тепло заповнює мої руки, потім плечі, аж до самого серця. Це був не страх, це була рішучість і сила.
В цей момент я почула, як щось з тріском ламається в лісі. Я повернула голову і побачила, як Каре з Намідом виходять з-за дерев. Намід виглядав захеканим, але в його очах блищала якась нова впевненість.
—Як ти? — запитав Каре, коли вони підійшли ближче.
—Я... думаю, я змогла,— відповіла я, дивлячись на свою долоню. Вогняна кулька тепер була стабільною і яскравою, мов сонце, що сходить.
Каре усміхнувся. —Ти молодець, Макі. Тепер ти знаєш, як контролювати свою силу. Продовжуй практикуватися, і з часом ти зможеш робити ще більше.
Я кивнула, відчуваючи, як тепло наповнює не тільки моє тіло, але й душу. В цей момент я знала, що зможу впоратися з усім, що нас чекає попереду.
—А як ти, Намід? — запитала я, коли ми сіли разом на траву, відпочиваючи після тренування.
Намід трохи відвернувся, але в його очах був вогник, який я раніше не бачила. —Ми знайшли дещо. Каре допоміг мені зрозуміти, що моя сила може бути не такою очевидною, як твоя, але вона є. І я збираюся розкрити її.
Я побачила, як він стискає руку в кулак, наче намагається відчути цю нову силу всередині себе. Це був лише початок, але я знала, що ми зможемо подолати будь-які труднощі разом.
Тренування тривало весь ранок, і коли сонце піднялося високо над горизонтом, ми всі відчували себе виснаженими, але сповненими нових сил. Макі і Намід відчули, що стали сильнішими, готовими зустріти нові виклики. Але головне — ми зрозуміли, що разом можемо подолати будь-які перешкоди.
Ми сиділи на траві і Каре почав розмову.
—Зараз ми трохи перепочинемо. А потім підемо до місця куди викрали Макі. Ти пам'ятаєш дорогу?-питає серйозно.
—Так, я приблизно пам'ятаю. Але, навіщо нам туди?—питаю здивовано
—Нам потрібно шукати кривдницю і вони можуть бути якось з нею пов'язані. І нам краще перевірити всі можливі варіанти.
—Але ти казав, що кривдниця не знає, що ми тут?!—вступає у розмову Намід
—Казав, але довго таке в секреті не залишається.
