Помста Кривднику - Єва Щер
-Ліора ?-питаю здивовано
-Її так звали доки вона не стала кривдницею.
-Ми поки не хочемо знати більше - Голосно каже Намід
-Наміде, чому це?! Я хочу знати! - кажу не приховуючи збентеження
-Сестричко, не варто звертати увагу на дрібниці. Якщо це питання стало актуальним лише зараз, і Каре згадав про це тільки тепер, можливо, це не так важливо для нас.
-Ти правий, Наміде, з її кошмарами, краще не підіймати це питання зараз.-говорить з усмішкою Каре- А зараз відпочинемо.
Ніч почала огортати галявину, і тепла атмосфера після тренування поступово змінилася на спокійну і трохи незручну. Я відчувала себе втомленою, але водночас задоволеною від досягнутих результатів. З кожним словом Каре і з кожним рухом я відчувала, як моя впевненість у своїй силі зростає.
Ми приготували прості поклади для сну і оселилися біля вогню, який я розпалювала, щоб зігрітися і відпочити після важкого дня. Каре сидів на краю вогнища, його погляд спрямований у далечінь, як ніби він розмірковував про щось важливе. Намід ліг поруч, його дихання стало рівним, і я помітила, що він швидко заснув.
Я не змогла позбутися відчуття тривоги. Щось у цьому місці не давало мені спокою, хоча я намагалася переконати себе, що це просто наслідки тривалого тренування і стресу. Я намагалася заснути, але думки про те, що сталося у хижині, не давали мені спокою. Я була певна, що Каре щось ховає від нас, але не знала чому.
Раптово мене розбудила тривожна тиша. Відчувши неприродну холодність навколо, я обернулася і побачила, що Каре і Намід сплять. Я спробувала встати, але раптом відчула, як щось холодне і важке накриває мою голову. В наступний момент я опинилася в непритомному стані, мої руки і ноги були скуті, і я не могла нічого зробити.
Коли я прокинулася, я зрозуміла, що я в темряві, і мої руки і ноги були міцно зв’язані. Мене тримали в жорстких мотузках, і я чула звуки голосів, які перегукувалися між собою. Я спробувала сконцентруватися, щоб розпізнати, де я і що сталося. Моє серце билося швидше, коли я зрозуміла, що ці голоси не є дружніми.
Я почула голоси нападників, які обговорювали, як заманити Каре.
— Він буде її шукати. І коли він прийде, ми розберемося з ним, — сказав один з нападників.
Я злякано згаяла, що ця ситуація могла бути пасткою для Каре. Я знала, що він і Намід не можуть бути далеко, і з кожним моментом я молилася, щоб вони відчули небезпеку і прийшли за мною.
Раптом я почула кроки. Серце моє забилося ще швидше. Я знала, що це можуть бути як нападники, так і Каре і Намід. Я почала з усіх сил звати на допомогу, але мій голос був приглушений і не зрозумілий.
-Мала, не метушись. Хочеш жити, сиди тихенько і чекай на диво. Якого не станеться)- звернувся до мене грубий голос з темряви.
Я почула, як він підходить, і відчула, як мотузки, що зв'язують мене, стали ще тіснішими. Я зрозуміла, що залишатися спокійною і знаходити способи для звільнення було єдиним варіантом.
Я почала обережно рухатися, намагаючись зняти мотузки, які зв’язували мене. Кожен рух викликав біль, але я знала, що мушу діяти швидко. Я використала все, що могла, щоб вийти з цього положення. Мої руки втомилися від боротьби, але я продовжувала спроби, відчуваючи, як мотузки поступово починають слабшати.
Через деякий час я відчула, що мотузки нарешті порвалися. Я обережно встала, намагаючись не зробити зайвого шуму. Темрява навколо була густою, і я лише розрізала її, пересуваючись на дотик. Я спробувала згадати, де знаходиться вихід, і намагалась орієнтуватися по звукам.
Я дійшла до дверей і побачила, що вони були нещільно закриті. Я тихенько відкрила їх. Але там я побачила двох високих чоловіків. Вони одночасно повернулися на мене.
-Мала, сказав же, не метушись) Може відрубаємо тобі щось?Наступного разу будеш слухняною. -криво посміхається один з них і підступає до мене.
Чоооооорт, що тепер робити?!?!Навіщо я взагалі рипалась?
