Помста Кривднику - Єва Щер

Ми зібралися разом, розглядаючи стару карту, яка лежала перед нами. Це була одна з тих речей, які змушують задуматися над тим, що може ховатися в тіні часу. Але хоч карта і виглядала вражаюче, відчуття, що ми ще не все знайшли, продовжувало мене переслідувати. Щось тут було приховане, щось, що могло бути ще важливішим.

— Я піду ще раз обшукаю цю кімнату, — сказав Намід, відчуваючи той же неспокій, що й я.

Каре кивнув, а я повернулася до карти, намагаючись розібрати її символи. Між тим, Намід обережно оглядав кожен куточок кімнати, наче намагаючись знайти те, що залишилося поза нашим увагою. Його рухи були обережні, але сповнені рішучості. Я спостерігала за ним краєм ока, але більше зосереджувалася на карті.

Минула декілька хвилин, коли Намід раптом завмер перед старим дзеркалом, яке висіло на стіні. Він нахилився ближче, і я побачила, як він обережно торкається поверхні скла. Воно було вкрите пилом, і здавалося, що його давно не використовували. Але вираз обличчя Наміда змінився, він виглядав так, наче щось побачив.

— Що там, Намід? — запитала я, підходячи ближче.

— Це дзеркало... Воно не таке, як здається, — відповів він, і його голос був сповнений здивування.

Каре також підійшов до нас, коли Намід натиснув на одну з декоративних рам, що оточували дзеркало. Раптом воно трохи відкрилося, показуючи нам невелику нішу за ним. Всередині ми побачили маленьку металеву коробку, яку Намід обережно витягнув.

— Що це може бути? — запитав Каре, нахиляючись ближче.

Намід відкрив коробку, і всередині виявився старий медальйон, обтяжений спогадами про минулі часи. Медальйон був прикрашений хитромудрими візерунками, а в центрі його красувався червоний камінь, який світився в темряві, наче він сам був вогником надії серед безодні.

— Це може бути ключем до чогось, — сказав Каре, обережно беручи медальйон в руки.

Я уважно роздивлялася медальйон, відчуваючи, що він пов'язаний з цією місцевістю та її історією. Можливо, він допоможе нам відкрити ще один шматок пазлу, який приведе нас ближче до Ліори.

Намід знову поглянув на дзеркало, ніби шукаючи ще якісь підказки, але цього разу все здавалося звичайним. Однак, відкриття медальйону додало новий вимір нашому пошуку.

— Це місце стає все цікавішим, — зауважив Каре, ховаючи медальйон у внутрішню кишеню своєї куртки.

— Так, але і небезпечнішим, — додала я, згадуючи всі ті події, що сталися з нами за останній час.

Ми ще раз оглянули кімнату, але більше нічого цікавого не знайшли. Відчуття того, що ми на порозі чогось великого, не покидало мене. Віднині цей медальйон став нашою новою загадкою, яку ми мали розгадати.

—Пропоную піти далі. Переночуємо у лісі і підемо орієнтуючись на карту—сказав Каре