Повернути себе. Том 1 - Олександр Шаравар

         - Ти, - зрозумівши, що Фіск не зрозумів, про що вона говорить, Маарі почала більш докладний переказ події.

       Фіск же почав оглядати своє тіло і йому від цього хотілося плакати. Шкіра, здебільшого, являла собою суцільний хімічний опік, як він не спалив собі сітківку - те ще питання.

         М'язи боліли по всьому тілу, він явно надірвав їх під час того бою, про який розповідала зараз Маарі. Але набагато гірше йшли справи з руками, по лікоть вони взагалі позбулися шкіри і являли собою оголені шматки м'яса. 

          Лише пластирі з генезиром, якими обклеїла з ніг до голови Маарі, дозволяли йому хоч якось рухатися. Фіск навіть задумався, звідки Маарі могла дістати пластирі з генезиром.

         Це доволі дорогий засіб, і хлопець сумнівався, що він був у когось у парку атракціонів. Використовували його переважно для регенерації   опіків пілоти. Вони входили до стандартного набору аптечки бойових літальних апаратів, але звідки вони були тут, він не розумів.

- Після того як тебе завалило трупом монстра, я нарешті прийшла до тями остаточно, очевидно, адреналін прискорив виведення наркотиків із крові і я могла нормально мислити.  Кров монстра почала наносити тобі опіки і я зрозуміла, що треба тебе витягнути з-під нього. Спочатку я спробувала його підняти, але сил мені не вистачило,- вимовила Маарі і показала свої долоньки, на яких також була парочка пластирів з генезиром. - Поруч я побачила уламок від "Капітана Паяка", використовуючи його як важіль, змогла зрушити з місця труп монстра і витягнути тебе з-під нього.  Я одразу зрозуміла, що треба сховатися, і побачивши цю воронку від вибуху, притягла тебе в неї. 

          - Дякую, ти мене врятувала від смерті,- щиро подякував Фіск.

         - Ти мене теж, а можливо, і від значно гіршої долі, він мене кудись тягнув, замість того, щоб убити... - вимовила Маарі та обережно поцілувала Фіска, Йому довелося докласти зусиль, щоб не скривиться від болю.

            - Що було далі? - запитав Фіск у Маарі.

            - Нам дуже пощастило. Далі тут почався божевільний бій. Сюди прилетіла ланка винищувачів і почала зачистку від монстрів. Були б зовні і ми точно загинули. Потім я чула п'ять вибухів, які супроводжувалися сильними поштовхами в землю. 

              - Гадаю, це підбили винищувачі,- промовив Фіск.

              - Так, я потім через півгодини після останнього вибуху і пострілу вилізла звідси, ти помирав і я не могла цього дозволити,- промовила Маарі насупившись. - Хотіла дістатися до адміністративної будівлі в медпункт, але будівлі більше немає, на її місці великий кратер.

               - Але ти ж десь дістала пластирі з генезером? - уточнив Фіск. 

               - Так, я помітила біля берега бомбардувальник "Кретчет 7/32", що впав, - сказала Маарі.

               - Тільки не кажи, що ти до нього полізла,- жахнувся Фіск, бомбардувальник, що впав, - це завжди бомба уповільненої дії. Він одразу ж уявив, як Маарі дісталася до нього і наступної миті зникла у спалаху вибуху.

                 - А що мені залишалося робити? Ти помирав і це був єдиний спосіб тебе врятувати. Та й шлюз був відкритий, мабуть пілот утік.

                  - Звичайно втік, раз пощастило не вибухнути під час падіння, то треба бути дурнем, щоб поруч залишатися. - ледь не закричав Фіск.

                  - Не кричи, тобі не можна, - суворо промовила Маарі, - Так, я дурепа, але ця дурепа врятувала тебе. Я витягла аварійну аптечку з собою.

                  - Вибач, ти молодець, я дуже вдячний тобі... - вимовив Фіск... - Там є щось із сильнішого знеболювального? Нам треба йти. Тут не можна залишатися. 

                   - Може, дочекатися рятувальників? - запитала Маарі.

                    - Ти думаєш, вони будуть? - скептично запитав Фіск. - Це війна, і судячи з усього, ми її програємо.

                     - Не кажи так, ми виграємо, а монстри вмиються своєю зеленою кров'ю... - вимовила Маарі з фанатичним блиском в очах. Вона для себе вже все вирішила і відступати не буде ніколи.

                    - Але нам усе одно треба дістатися до нормальної медичної допомоги. Подивися в комунікаторі, де найближче сховище з медичними капсулами? - попросив Фіск свою дівчину.

                    - У Лівеї в передмісті Трітауна... - вимовила Маарі... Але, можливо, капсула є й ближче. Дивись, тут знаходиться санаторій, його мали сьогодні відкрити, там можуть бути капсули.- додала Маарі, вивівши на голограмі на комунікаторі новину про сьогоднішнє відкриття санаторію.

                      - Голонет ще є? - здивувався хлопець.

                      - Ні, це з кеша, я переглядала на природознавстві про все, пов'язане з цим парком. Санаторій відкрили спеціально не далеко, щоб постояльці могли своїх дітей відправляти в парк. - вимовила Маарі, трохи зніяковівши від того, що замість уроку займалася своїми справами.

                - Ходімо, тут залишатися не можна. Ти молодець, що затягла мене сюди, на рівній поверхні ми могли померти від випарів пального. - вимовив Фіск.

                - Я не думала про це, але нам пощастило,- сказала Маарі,- Ти зможеш встати сам?

                 - Думаю, так, знеболювальне почало діяти.

         Вибратися з вирви у Фіска вийшло лише за допомогою Маарі, без неї шансів піднятися осипом нагору було дуже мало. Кінцівки хлопця ледь слухалися його.

        Було дивно не відчувати болю, але при цьому відчувати, як кінцівки ледь працюють. Нагорі молоді люди насамперед озирнулися і полегшено видихнули, лише десь вдалині було чути вибухи і постріли, поблизу ж було все дуже тихо. 

         Лише заради інтересу Фіск з Маарі підійшли до монстра, якого вбив хлопець. І коли Маарі казала, що він зніс ударом півголови, то не перебільшувала цього. У трупа не вистачало близько трьох четвертих його голови.